Правові акценти

 

Чи потрібні права для скутерів і мопедів в Україні?

В Правилах дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 надано роз’яснення по даному питанню.

Згідно із зазначеними вище Правилами дорожнього руху, мопедом вважається двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об’ємом до 50 куб або електродвигун потужністю до 4 кВт. Визначення поняття скутер, електроскутер або ж моторолер, не міститься в даному нормативно-правовому акті, проте, з аналізу вищезазначеного визначення мопеда, можна зробити висновок, що технічні вимоги, встановлені до зазначеного транспортного засобу, повинні бути дотримані і в інших, аналогічних за принципом і класом засобах пересування.

З приводу моторолерів вони прирівнються до поняття мотоцикл. Правила дорожнього руху вказують на те, що мотоциклом є двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об’ємом 50 куб. см і більше. Відповідно моторолером буде транспортний засіб з зазначеними параметрами.

І так, транспортні засоби належать до таких категорій:

  • А1 – мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об’ємом до 50 куб або електродвигун потужністю до 4 кВт;
  • А – мотоцикли, в тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об’ємом 50 куб. см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.

Таким чином, відповідаючи на питання, чи треба права на скутер, однозначна відповідь – треба. Інше питання: якої категорії? Тому, перш за все потрібно вивчити технічну складову вашого транспортного засобу. Наприклад, той же скутер може мати двигун як 49 куб. см., так і 150. У першому випадку людині необхідно буде отримати водійські права категорії А1, у другому ж – категорії А. Аналогічна ситуація і з електродвигунами, потужність яких і буде визначати потрібну для Вас категорію.

Крім зазначеного водійського посвідчення, для управління мопедом, скутером і так далі Вам необхідно мати страховий поліс, а також безпосередньо технічний паспорт, що містить всю інформацію про Ваш транспортному засобі. Страховка оформляється обов’язково незалежно від категорії водійських прав і транспортного засобу. Техпаспорт ж є невід’ємною частиною будь-якого транспортного засобу, оскільки видається органами МВС України під час огляду кожної моделі, купленої людиною, яка бажає законно управляти своєю рухомою власністю.

Як отримати посвідчення А1 або А?

Згідно з чинним законодавством для отримання водійського посвідчення категорії А1, А необхідно:

подати заяву встановленого зразка, за формою, затвердженою МВС України. З прикладом Ви можете ознайомитись за наступним посиланням: https://hsc.gov.ua/index/poslugi/vidacha-posvidchennya-vodiya/vidacha-posvidchennya-vodiya-na-pravo-keruvannya-transportnimi-zasobami/

до заяви додати свій паспорт, а також ідентифікаційний код;

документ, що підтверджує проходження Вами курсу-інструктажу в спеціалізованому навчальному закладі, в народі – автошкола. Зазначений документ містить відомості про проходження Вами як теоретичної частини навчання, так і практичної їзди;

також, людина повинна надати документ, а саме медичну довідку, що підтверджує придатність людини до керування транспортним засобом.;

платіжні документи, що підтверджують сплату Вами адміністративного збору за видачу водійських прав.

Однак, усі зазначені вище документи подаються лише після успішного складання людиною водійського іспиту, приймається уповноваженими територіальними органами МВС України, на сьогоднішній день іменовані як територіальні сервісні центри МВС України, в минулому – МРЕВ.

 

Взято з сайту https://protocol.ua/ua/skuter_moped_motoroler_yaki_dokumenti_i_prava_potribni/

 

У разі якщо Ви маєте додаткові питання по цій статті чи ваші права порушують, або Ви потребуєте допомоги в судах, і не маєте коштів на адвоката  – звертайтеся відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що працює з понеділка по четверг з 08-00 год. до 17-00 год., в пятницю з 8-00 год. до 15-45 год. за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88, моб.+380-93-13-84-682.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги

0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 

 

В ЯКИХ ВИПАДКАХ ПРИПИНЯЄТЬСЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ

 Відповідно до Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Законними підставами припинення права власності згідно ст.346 Цивільного кодексу України є:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам’яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

7) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

8) реквізиції;

9) конфіскації;

10) припинення юридичної особи чи смерті власника;

11) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

☑️ Стаття 348 Цивільного кодексу України визначає в яких випадках право власності особи на майно, яке не може їй належати, може бути припинено. Зокрема, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому ч.1 ст.348 ЦК України.

☑️ Порядок припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з викупом для суспільних потреб чи примусовим відчуженням з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене, визначений ст.351 ЦК України, зокрема, право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження може бути припинене за згодою власника у разі викупу земельної ділянки, на якій вони розміщені, для суспільних потреб чи за рішенням суду в разі її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності з обов’язковим попереднім і повним відшкодуванням їх вартості.

Особа, право власності якої підлягає припиненню, має право вимагати надання їй в межах території, на яку поширюються повноваження відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, іншої земельної ділянки, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

☑️ Щодо викупу пам’ятки культурної спадщини:

➖якщо власник пам’ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп;

➖викуплена пам’ятка переходить у власність держави;

➖викупна ціна пам’ятки визначається за згодою сторін, а в разі спору – судом.

☑️ У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.

☑️ Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.

Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов’язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв’язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

☑️ Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду, як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація), у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДАНСТВА

Згідно з статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» іноземний найманий працівник – іноземець або особа без громадянства, який/яка працює за трудовим договором в українського роботодавця згідно із законодавством України.

Порядок працевлаштування

Роботодавці України мають право застосувувати працю іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Дозвіл роботодавець може отримати для таких категорій осіб, як:

  1. відряджені іноземні працівники;
  2. внутрішньокорпоративні цесіонарії;
  3. іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
  4. особи, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особи, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства.

При отримання дозволу роботодавець повинен забезпечити  виплати заробітної плати у розмірі не менш як:

  • п’ять мінімальних заробітних плат – іноземцям та особам без громадянства – найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та закладах освіти;
  • десять мінімальних заробітних плат – для всіх інших категорій найманих працівників.

Слід враховувати, що вимоги до мінімальної заробітної плати не застосовуються у разі отримання дозволу на застосування праці осіб, які відносятся до особливих категорій іноземців та осіб без громадянства, котрі претендують на працевлаштування в Україні, а саме:

1) іноземні високооплачувані професіонали (їх праця може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи);

2) засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні;

3) випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;

4) іноземні працівники творчих професій;

5) іноземні ІТ-професіонали.

Дозвіл на працевлаштування особливих категорій іноземців та осіб без громадянства видається на строк дії трудового договору (контракту), але не більш як на три роки.

Для отримання дозволу роботодавець подає до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику
у сфері зайнятості населення та трудової міграції, заяву та  перелік документів, передбачений статтею 422 Закону України „Про зайнятість населення” (далі-Закон).

Строк розгляду заяв про видачу дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства становить сім днів з дня отримання відповідної заяви.

Відмова у видачі дозволу з підстав, не передбачених статтею 42-9 Закону, не допускається. Рішення про відмову у видачі дозволу повинно містити перелік та опис підстав (обґрунтування) для відмови.

Розмір плати за видачу дозволу залежить від строку його дії та розраховується в прожиткових мінімумах для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня календарного року, в якому роботодавцем подані документи. Згідно ст.  42–4 Закону розмір плати становить:

  • для дозволів, що видаються на строк від одного до трьох років – шість прожиткових мінімумів для працездатних осіб;
  • для дозволів, що видаються на строк від шести місяців до одного року включно – чотири прожиткові мінімуми для працездатних осіб;
  • для дозволів, що видаються на строк до шести місяців – два прожиткові мінімуми для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 42 Закону роботодавці мають право працевлаштовувати трудових мігрантів без отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства у випадках щодо:

1) іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні;

2) іноземців та осіб без громадянства, які набули статусу біженця відповідно до законодавства України або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців та осіб без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

4) представників іноземного морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компанії на території України;

4-1) осіб, яких визнано особами без громадянства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів;

5) працівників закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набули професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;

11) іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у закладах фахової передвищої та вищої освіти на їх запрошення;

12) інших іноземців та осіб без громадянства у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У випадку порушення встановленого законом порядку працевлаштування іноземців та осіб без громадянства передбачена відповідальність.

Відповідно до  ч. 5 статті 53 Закону України “Про зайнятість населення” передбачено накладення штрафів на роботодавця у разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства:

  • на умовах трудового або іншого договору без дозволу, стягується штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
  • на інших умовах, ніж ті, що передбачені дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.

Стартував онлайн-конкурс дитячих малюнків «Країна моїх прав»

З 14 квітня по 14 травня 2021 року проходить онлайн-конкурс дитячих малюнків «Країна моїх прав». До участі запрошуються діти віком до 18 років. Організатор конкурсу — Координаційний центр з надання правової допомоги.

Узяти участь у конкурсі, переглянути роботи та проголосувати за найкращий малюнок можна сайті: http://art-konkurs.legalaid.gov.ua.

«Такий конкурс ми проводимо вже вдруге. Рік тому під час локдауну у нас виникла ідея провести захід, який дав би дітям можливість проявити творчість і дізнатися більше про їхні права. Ми створили сайт, оголосили умови конкурсу — і отримали близько 1200 малюнків. Цьогоріч умови ті самі, змінили лише тему — протидія булінгу. На жаль, вона досі є актуальною», – розповів заступник директора Координаційного центру з надання правової допомоги Сергій Ющишин.

Роботи приймаються до 14 травня. Кожен учасник може подати на конкурс лише одну роботу. Малювати можна олівцями, фломастерами, фарбами, в авторській техніці, в графічному редакторі тощо. Формат робіт — А3 або А4.

Проголосувати за найкращий малюнок може кожен —  потрібно авторизуватися на сайті конкурсу і поставити позначку «Подобається». Віддати свій голос можна тільки за одну роботу.

Визначення та оголошення переможців відбудеться 24–27 травня 2021 року. Переможцями стануть автори робіт, що наберуть найбільшу кількість вподобань учасників голосування у трьох вікових категоріях: віком до 8 років, від 9 до 13 років та від 14 до 17 років.

Нагородження переможців триватиме з 28 травня до 4 червня. Вони отримають грамоти та призи за перше, друге та третє місця у кожній віковій групі.

Детальні умови конкурсу: https://art-konkurs.legalaid.gov.ua/?contest=contest-condition

 

Довідка про несудимість.

Довідка про відсутність судимості – це довідка, що містить відомості з інформаційних систем МВС, яка видається за письмовою вимогою, та яка може містити інформацію про відсутність/наявність судимості, а також про інші обмеження, що передбачені КПК України.

Довідка про несудимість, яку надають громадянину за його особистим запитом, може знадобитися в кількох випадках: при оформленні на роботу, оформленні візи для виїзду за кордон, для участі у тендері, здійснення усиновлення, встановлення опіки, оформлення громадянства, оформлення або поновлення документів тощо.

Існує два види довідки – так звану «скорочена» та «повна». «Скорочена» довідка включатиме відомості про відсутність/наявність судимості, «повна» довідка — відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність/наявність судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України.

Оформити заявку на отримання довідки про несудимість можна на вибір як у паперовому, так і у електронному вигляді:

Довідку у паперовому вигляді можна замовити, прийшовши до будь-якого сервісного центру МВС та подати письмову заяву у цьому центрі. Для цього потрібно мати при собі паспорт та картку платника податків, у якому зазначений РНОКПП (так званий ідентифікаційний номер платника податків).

Онлайн замовити довідку можна на сайті Головного сервісного центру МВС, на сайті МВС у розділі електронні послуги, або на сайті сервісу Дія.

Але, для замовлення довідки онлайн необхідно мати дійсний кваліфікований електронний підпис (раніше називався ЕЦП), або пройти ідентифікацію на сайті за допомогою BankID, якщо банк, у якому у Вас відкритий рахунок підтримує таку функцію.

При замовленні довідки онлайн збережіть її номер. Це дозволить Вам самостійно перевіряти статус її готовності.

Строки надання послуги: протягом 30 календарних днів з дня надходження запиту. Вартість послуги безкоштовно. Отримати довідку про несудимість ви можете в електронному вигляді на електронну адресу та самостійно роздрукувати. В паперовому вигляді довідку про несудимість можна забрати в сервісному центрі МВС.

ЯК СТЯГНУТИ АЛІМЕНТИ З БАТЬКА-ІНОЗЕМЦЯ

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України передбачений обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття (18 років), а в випадках подальшого навчання – до досягнення 23-річного віку. Обов’язок утримувати дитину закріплений за обома батьками, як матір’ю дитини, так і її батьком.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України сума коштів на утримання дитини встановлюється за домовленістю між матір’ю та батьком дитини, або присуджується за рішенням суду у частці від доходу батька у твердій грошовій сумі.

Для того щоб визначити розмір аліментів і стягнути аліменти в примусовому порядку з громадянина іноземної держави, необхідно подати позовну заяву про стягнення аліментів на неповнолітню дитину або в український суд за місцем реєстрації батька-позивача, або в суд тієї держави, громадянином або підданим якого є батько-відповідач.

Перший варіант – позов про стягнення аліментів до українського суду.

До українського суду необхідно подати позовну заяву про стягнення аліментів, надавши суду копію свідоцтва про народження дитини, свідоцтво про шлюб (або розірвання шлюбу) паспорт, та довідку, яка підтверджуватиме дохід батька та сплатити судовий збір. Якщо на руках немає довідки про доходи особи, то є різні варіанти її отримання. Однак можна поставити і попередню суму доходу, надавши суду дані про професію, посаду, яку займає відповідач, і приблизну заробітну плату, яку в країні платять на аналогічній посаді.

Також потрібно зауважити, що в нашій країні дуже складно довести дохід батька, з якого стягуються аліменти, навіть якщо очевидно, що він далеко не бідний. Суд винесе рішення щодо стягнення аліментів тільки з офіційних доходів, тобто офіційної заробітної плати. На відміну від наших вітчизняних тат і мам, які дозволяють собі приховувати доходи, громадяни іноземних держав дозволити собі цього не можуть, тому стягнення аліментів з іноземців найчастіше хоч і триває довше за часом, зате приносить найкращий фінансовий результат. Хоча і не завжди це може бути так.

Потрібно зауважити, що для можливості виконання рішення суду про стягнення аліментів краще вимоги в позовній заяві ставити про стягнення аліментів в твердій грошовій формі.

Після набрання законної сили рішення суду, вам необхідно подати його на визнання та виконання до територіального управління юстиції в області за місцем реєстрації позивача. Для виконання рішення необхідно подати:

заяву (звернення) про визнання та виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої країни (заява (звернення) складається в довільній формі)

клопотання про визнання та виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

Клопотання складається за встановленою формою відповідно до Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном. У клопотанні потрібно вказати:

– повне ім’я відповідача (боржника), дата народження, громадянство, його адреса, рід занять і місце роботи (якщо вони відомі) і по можливості фото боржника;

– відомості про фінансовий та сімейний стан боржника, його майно (якщо такі є);

будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти встановленню місцезнаходження боржника.

До клопотання необхідно додати:

копію судового рішення;

довідку про те, що рішення вступило в законну силу (видає суд, який прийняв рішення);

довідку про часткове виконання або невиконання рішення на території України (видає орган виконавчої служби);

довідку про те, що боржник був повідомлений належним чином про місце і час проведення судового засідання, якщо боржник не брав участь в судовому засіданні (видає суд, що розглядав спір);

при необхідності і можливості копія протоколу судового засідання, під час якого справа була розглянута по суті;

фото стягувача;

переклад клопотання та документів, які до нього додаються, на ту мову країни, на території якої воно має бути виконано.

Представник територіального управління юстиції пересилає документи до відповідного органу договірної країни для його виконання.

Також потрібно зазначити, що Україна приєдналася до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном в 2006 році. Серед країн, які підписали Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном: Австралія, Австрія, Алжир, Аргентина, Барбадос, Бельгія, Білорусь, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, БуркінаФасо, Македонія, Угорщина, Гаті, Гватемала, Німеччина, Греція, Данія , Домініканська Республіка, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Казахстан, Камбоджа, Кіпр, Колумбія, Куба, Киргизстан, Ліберія, Люксембург, Марокко, Мексика, Монако, Нігер, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Польща , Португалія, Молдова, Румунія, Сальвадор, Святійший Престол, Сейшельські Острови, Сербія, Словаччина, Словенія, Великобританія і Північна Ірландія, Суринам, Туніс, Туреччина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська республіка, Чорногорія, Чеська Республіка, Чорногорія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Еквадор, Естонія.

Другий варіант – подати позовну заяву в суд тієї держави, де проживає боржник.

Зробити це можна все через те ж територіальне управління юстиції Мін’юсту за місцем своєї реєстрації. Даний спосіб можна використовувати, коли немає рішення українського суду про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, коли рішення подібних суперечок здійснюється згідно із законодавством Договірної країни за місцем проживання відповідача і коли необхідно вирішити питання про збільшення розміру аліментів.

В цих випадках, відповідно до Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном необхідно до територіального управління Мін’юсту подати:

звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном

заяву про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

До заяви потрібно додати:

засвідчену копію документа, що підтверджує ступінь родинних зв’язків між відповідачем і дитиною (свідоцтво про народження, рішення суду про встановлення батьківства);

фото (своє);

нотаріально засвідчена довіреність, яка уповноважує орган відповідної Договірної сторони діяти від імені позивача (замість цього документа може бути видана довіреність будь-якій іншій особі діяти від імені позивача і виступати в його інтересах);

офіційно засвідчений переклад всіх документів на мову тієї країни, в яку вони будуть подаватися.

Крім цього, до заяви можуть додаватися будь-які інші документи, які підтверджують фінансовий стан відповідача, його місце перебування і т. д. Якщо питання полягає в збільшенні розміру аліментів, то до вищевказаних документів потрібно прикласти ще й рішення суду, яким встановлено певний розмір аліментів.

Весь пакет документів повинен бути перекладений на мову країни, в якій буде відбуватися стягнення аліментів. Далі Мінюст передає повний пакет документів у відповідний орган країни (протягом 1 місяця з дня реєстрації відповідних документів), в якій проживає або перебуває боржник, для розгляду заяви по суті і стягнення аліментів у разі вирішення питання на користь стягувача аліментів. Про хід просування розгляду справи уповноваженим органом Договірної країни Мін’юст зобов’язаний регулярно повідомляти заявника.

ВИЗНАННЯ ОСОБИ ТАКОЮ, ЩО ВТРАТИЛА ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОВИМ ПРИМІЩЕННЯМ

Власник житлового приміщення може зустрітися з перешкодами та незручностями при реалізації своїх прав домоволодіння у зв’язку з наявністю зареєстрованих осіб, що користувалися його житлом, але наразі не проживають у ньому. Це і надмірне нарахування плати за комунальні послуги, і відсутність можливості отримати житлову субсидію та і взагалі людина позбавляється можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, адже якщо ви захочете, наприклад, продати своє помешкання, то покупця будуть «відлякувати» особи, які там зареєстровані.

У разі якщо особа, яка не є власником, не проживає протягом певного часу і добровільно не бажає звернутися до міської (селищної) ради у відділ державної реєстрації для зняття з реєстрації місця проживання, вирішити дану проблему і визнати особу такою, що втратила право на користування житловим приміщенням можливо за рішенням суду.

Згідно Конституції України, кожна особа має право на житло і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України ( далі- ЦК) житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Реалізуючи своє право на житло людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло на підставі правочину, або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла, членів його сім’ї, орендаря (наймача) житла та членів його сім’ї.

Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 ЦК України регулюється право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом, зазначає, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, на стороні позивача можуть виступати власник житлового приміщення, наймач, члени його сім’ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню. Також позивачем може бути житлово-експлуатаційна організація.

Слід звернути увагу, що особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред’явлення такого позову.

У разі вирішення спору у судовому порядку необхідно звернутися до суду з позовною заявою, яка повинна відповідати нормам Цивільного процесуального кодексу України. В позовній заяві про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням зазначаються:

  • дані відповідача (тобто тієї особи, яку потрібно зняти з реєстрації місця проживання);
  • дані зацікавлених осіб, таких як відділ державної реєстрації;
  • викладається суть позовних вимог, тобто описується за яких обставин особа була зареєстрована, протягом якого часу не проживає;
  • інші обставини, які доказують, що особа втратила право проживати у житловому приміщенні.

До позовної заяви додаються докази, якими можуть бути:

  1. Довідка про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку .
  2. Копії документів, які підтверджують, що позивач є власником житла (договір купівлі-продажу, договір дарування, свідоцтво про право на спадщину та інші).
  3. Акт вуличного депутата в якому засвідчується факт, що особа не проживає протягом певного часу, або Акт про непроживання, засвідчений ЖЕК, ОСББ.
  4. Копія квитанцій про сплату комунальних послуг;
  5. Покази свідків.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» до  позовній заяві про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням необхідно додати квитанцію про сплату судового збору, який становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, встановленого станом на поточний рік (908,00 грн).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд з’ясовує причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У випадку визнання судом поважності таких строків непроживання, суд може відмовити у задоволені позову.

До поважної причини відсутності відповідача понад встановлені строки відносяться:

  • призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років – протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби – протягом перших п’яти років перебування на дійсній військовій службі;
  • тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, – протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;
  • поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника – протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї;
  • виїзд в зв’язку з виконанням обов’язків опікуна (піклувальника) – протягом усього часу виконання цих обов’язків;
  • влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги – протягом усього часу перебування в них;
  • виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі – протягом усього часу перебування в ньому;
  • взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі – протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.

У разі якщо суд дійшов висновку і виніс рішення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, таке рішення повинно набрати законної сили. Після чого власнику жилового приміщення необхідно звернутись з рішенням суду та заявою про зняття з реєстрації місця проживання особи до органів реєстрації: до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, за місцезнаходженням житлового приміщення, або до центру надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстрована особа.

ПОНОВЛЕННЯ ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

В Україні триває земельна реформа, яка внесла зміни до земельного законодавства та механізму стосунків між власниками земельних ділянок- орендодавцями та орендарями.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов’язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі, з дотриманням вимог, зазначених у Типовому договорі оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 .03. 2004 року № 2020.

При внесення змін до умов договору, поновлення договору оренди землі, укладеного до 16 липня 2020 року, такі правочини здійснюється на умовах, визначеними такими договорами та за правилами, чинними на момент їх укладення. При цьому у разі внесення змін до договору оренди землі після 16.07.2020 року на них поширюватимуться правила щодо поновлення договорів оренди землі, визначені статтею 126-1 Земельного Кодексу України.

Якщо у орендодавця чи орендаря виникло бажання відмовитися від поновлення договору на новий строк, необхідно не пізніше ніж за місяць до дати закінчення строку дії договору звернутися до державного реєстратора (нотаріуса) та подати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення такого договору. В разі відсутності такої заяви після настання відповідної дати закінчення дії договору, державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк і на таких самих умовах.

Орендар зобов’язаний повідомити орендодавця про намір укласти договір на новий строк у місячний строк до закінчення дії договору шляхом направлення йому листа -повідомлення.

У разі смерті орендодавця, орендар повинен повідомити спадкоємця про намір укласти договір на новий строк, протягом місяця з моменту коли йому стало відомо про перехід права власності. До листа-повідомлення про укладення договору про оренду землі орендар має додати проєкт договору.

Наразі, договір оренди землі, згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі»,  припиняється з таких підстав:

  • закінчення строку на який його було укладено;
  • смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі;
  • поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;
  • відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
  • набуття права власності на житловий будинок, який розташований на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Окрім того, існує два шляхи дострокового розірвання договору оренди землі: позасудовий (за згодою сторін) та у судовому порядку.

Якщо орендар проявив ініціативу в розірванні договору, то орендодавець має право на отримання орендної плати за останні шість місяців (за землі сільськогосподарського призначення) та плату за 1 рік (земель не сільськогосподарського призначення). Такі умови виконуються, якщо протягом цього періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладання договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах. За вийнятком розірвання договору через невиконання або неналежне виконання орендодавцем договірних зобов’язань.

У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі:

1) невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 вищезазначеного закону, таких як:

– відшкодування орендарю капітальних витрат, пов’язаних з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;

– початок використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;

– виконання встановлених щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

– надання копії договору відповідному податковому органу у п’ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, тощо.

  • невиконання сторонами обов’язків, передбачених умовами договору (невиплата орендної плати; використання землі не за цільовим призначенням, передача в суборенду без дозволу орендодавця (якщо такий вимагається);
  • випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки;

Розірвання договору оренди у судовому порядку реалізується шляхом подання відповідного позову до суду із аргументацією підстав для визначення договору оренди недійсним.

У разі розірвання договору оренди землі, необхідно звернутися за державною реєстрацією розірвання договору оренди землі до виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, в тому числі через центри надання адміністративних послуг, нотаріуса. Варто зазначити, що звернутися з цієї підстави може як орендар, так і орендодавець.

Для проведення державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки реєстратору (нотаріусу) подаються наступні документи:

  • заява на проведення реєстраційних дій;
  • документ, що посвідчує особу заявника;
  • довіреність чи інший документ, що посвідчує представницькі повноваження у разі коли особа, яка звертається за державною реєстрацією діє як представник;
  • копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держаним реєстром фізичних осіб платників податків (крім випадків, коли особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України);
  • квитанція про сплату адміністративного збору (обов’язкового платежу за проведення державної реєстрації), крім випадків, коли особа звільнена від сплати адміністративного збору;
  • договір оренди земельної ділянки;
  • угода про дострокове припинення договору оренди землі (за згодою сторін) або рішення суду, яке набрало законної сили (за рішенням суду).

Державна реєстрація припинення права оренди проводиться у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав. Саме витяг і підтверджує реєстрацію припинення права оренди.

Слід пам’ятати, якщо не зареєструвати припинення права оренди земельної ділянки, в орендаря буде формальна підстава продовжувати користуватися земельною ділянкою. Також у разі припинення договору, в тому числі його розірвання, потрібно звернутися до державного реєстратора для припинення права оренди. Оскільки зареєструвати новий договір оренди землі до реєстрації припинення попереднього неможливо.

ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Внаслідок масових заворушень, розгортання збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей та тимчасової окупації території Криму з’явилися перші внутрішньо переміщені особи. На сьогодні кількість ВПО постійно збільшується. Такі особи часто стикаються з проблемою встановлення факту народження своїх дітей та потребують кваліфікованої правової допомоги.

 

Згідно статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є документи, що підтверджують факт народження, які визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Відповідно до  Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», встановлена відповідна форма документу, який є підставої для державної реєстрації народження дитини в органах державної РАЦС в Україні.

На підставі наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» тимчасово припинено доступ до Єдиних та Державних реєстрів на цій території та тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів, їх поновлення та анулювання тощо до закінчення антитерористичної операції.

Але згідно вищевказаного Наказу МЮУ, ви маєте право провести зазначені дії щодо державної реєстрації народження дитини у будь-якому відділі державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.

Оскільки, медичні свідоцтва про народження та безпосередньо самі свідоцтва про народження, видані на окупованій території, не мають юридичної сили, органи державної РАЦС в Україні відмовляють в державній реєстрації народження дитини на окупованій території.

За відсутності документа належної форми, необхідно встановити факт народження особи в судовому порядку. В такому випадку підставою для реєстрації буде рішення суду.

Відповідно до ст. 317 Цивільного процесуального кодексу України, заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дідусь, бабуся, прадідусь, прабабуся, внук, внучка, правнук, правнучка та ін.), їхніми представниками або іншими законними представниками (усиновлювачі, опікуни) дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Для того щоб подати заяву до суду, вона повинна відповідати вимогам згідно  ст. 318 Цивільного процесуального кодексу України. В заяві про встановлення факту народження повинно зазначатися:

  • який факт заявник просить встановити та з якою метою;
  • причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт (довідка про неможливість відновлення втрачених документів);
  • докази, що підтверджують факт.

Докази встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Для підтвердження факту народження дитини батьки можуть подати письмові свідчення очевидців, у т.ч. людини, яка приймала пологи. Як свідків можливо залучити родичів, яким достеменно відомо про народження та походження дитини.

До заяви необхідно надати наступні документи:

  • письмову відмову відділу ДРАЦС про видачу свідоцтва про народження дитини українського зразка;
  • паспорти заявників (батьків) та ІПН (індивідуальний податковий номер);

–  свідоцтво про укладення шлюбу заявників (батьків дитини), якщо заявники перебувають в офіційному шлюбі, зареєстрованому органами державної РАЦС Україні або свідоцтво про укладення шлюбу, що видане незаконними органами влади.

– медичне свідоцтво про народження дитини або інші документи з медичної установи, що підтверджують народження дитини;

– свідоцтво про народження, якщо таке було видане незаконними органами влади на тимчасово окупованій території України.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: заявники – у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Справи про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

У разі винесення судом рішення про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, зокрема, повинно бути зазначено встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню, а його копія видається особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження особи.

Тобто, Ви можете безпосередньо звернутися з копією судового рішення до РАЦСу, який має провести державну реєстрацію народження та видати на його підставі відповідне свідоцтво.

Рішення у справах про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Дата надсилання публікації: 02.03.2021

 

ПОРЯДОК ВИДАЧІ ТРУДОВОЇ КНИЖКИ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ

При оформленні на роботу працівник зобов’язаний подати власнику чи уповноваженому ним органу належно оформлену трудову книжку. В свою чергу на роботодавця покладається обов’язок ведення трудових книжок, а також видача працівникові його трудової книжки в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Слід звернути увагу на правильне оформлення та видачу трудової книжки при звільненні, оскільки вона є основним документом про трудову діяльність працівника, який підтверджує страж роботи, а також дає змогу власнику при прийнятті на роботу мати уяву про досвід роботи працівника.

Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України( далі- КЗпП) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення і провести з ним розрахунок у встановлені законодавством строки.

Згідно з пунктами 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, трудові книжки повинні зберігатися на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб’єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розпис у «Книзі обліку руху трудових книжок та вкладишів до них».

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб’єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, трудова книжка зберігається, як правило, у кадровій службі (службі управління персоналом), а відповідальність за неї несе керівництво.

Слід зазначити, що трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичної особи-підприємця, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, зберігаються безпосередньо у працівників.

Бувають випадки, коли працівник відсутній на роботі в день звільнення, тоді власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Надіслати поштою трудову книжку працівнику можна лише у тому випадку, коли є письмова згода працівника на таке пересилання. В протилежному випадку – можливе лише вручення особисто.

Таким чином, роботодавець матиме доказ, що ним дотримано трудових прав працівника, а трудова книжка не була вручена особисто працівнику з незалежних від роботодавця причин. Такі дії захистять роботодавця від обов’язку сплачувати зарплату звільненому працівнику до дати фактичного її отримання. Оскільки, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважатиметься день видачі трудової книжки. Крім того, можливе застосування фінансових санкцій та адміністративної відповідальності. В подальшому таке поштове повідомлення убезпечить роботодавця від можливих судових процесів.

Якщо трудова все ж таки не буде вручена (з незалежних підстав), то трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні,  зберігаються протягом двох  років  у відділі кадрів підприємства окремо  від інших трудових книжок працівників, які перебувають на  роботі.

Після  цього  строку  не затребувані трудові  книжки  (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

СТЯГНЕНЯ АЛІМЕНТІВ ТА ЗМІНА ЇХ РОЗМІРУ НА УТРИМАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОЇ ДИТИНИ

Питання виконання батьками обов’язку щодо утримання своїх дітей не втрачає актуальності. Проблема забезпечення належної виплати аліментів сьогодні торкається багатьох сімей. На сьогоднішній день стягнути аліменти значно простіше, оскільки законодавчо передбачено можливість стягнення аліментів не лише у порядку позовного провадження, а й в порядку наказного провадження, що суттєво спрощує порядок стягнення аліментів, виключає затягування процесу.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Аліменти на утримання дитини та зміна їх розміру можуть стягуватися за різними способами врегулювання питання: позасудовому (за угодою сторін) чи судовому (на підставі рішення суду).

У разі вирішення питання за угодою сторін, батьками добровільно та самостійно визначається порядок сплати аліментів на дитину. Такий договір може посвідчуватися нотаріально. При цьому умови договору про сплату аліментів на дитину, такі як розмір аліментів, строки їх виплати, не повинні порушувати її права.

Так, розмір аліментів не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України.

На жаль досить часто досягти взаємної згоди між батьками щодо сплати аліментів на дитину не вдається. В такому разі той з батьків, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду. В такому випадку аліменти на утримання дитини стягуються на підставі рішення суду.

Позовна заява з вимогою про стягнення аліментів або заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за зареєстрованим місцем проживанням або перебуванням відповідача (боржника).

Крім того, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, відповідно до ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Так, ч. 5 ст.183 Сімейного кодексу України (далі-СК України) передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

До позовної заяви чи до заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, оформленої відповідно до вимог ЦПК України, обов’язково додаються такі докази:

  • копія паспорта та ідентифікаційного коду позивача (стягувача);
  • копія свідоцтва про народження спільної дитини (дітей);
  • довідка про склад сім’ї;
  • довідка про стан здоровя дити (дітей);
  • якщо дитини народжена в шлюбі додається свідоцтво про шлюб, а у випадку розірвання шлюбу – копія рішення суду про розірвання шлюбу або копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

За наявності до позовної заяви додається також довідка про доходи відповідача, копія його паспорта та ідентифікаційного коду.

При визначенні розміру аліментів суд враховує обставини, визначені ч.1 ст. 182 СК України, а саме:

1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Нерідко виникає потреба для зміни раніше встановленого розміру чи способу аліментів.

Так, відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зміни розміру аліментів в добровільному порядку можливі шляхом укладання окремого договору, який оформляюється письмово, підписується сторонами та може посвідчуватися нотаріально.

Зміна розміру аліменті в судовому порядку можлива лише у порядку позовного провадження, шляхом подання відповідної позовної заяви.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

До позовної заяви про зміну розміру аліментів, оформленої відповідно до вимог ЦПК України, обов’язково додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги, наприклад:

  • докази зміни матеріального стану (довідки про доходи батьків, кредитні договори, будь-які інші документи, які можуть бути підтвердженням зміни матеріального становища, його погіршення або покращення);
  • докази погіршення або поліпшення здоров’я (медичні довідки, висновки лікарів, історії хвороби, рекомендації лікарів щодо необхідності лікування);
  • докази, що підтверджують зміну сімейного стану (свідоцтво про шлюб, рішення про розірвання шлюб…)
  • докази наявності іншиш істотних підстав, що дає право на звернення до суду з позвною заявою про зміну розміру (способу) стягнення аліментів.

Отже, якщо матеріальне становище платника аліментів значно покращилось матір або батько дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. В той же час, значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (ст. 5 Закону України “Про судовий збір”).

Як не стати жертвою шахраїв в інтернеті та що робити, якщо ви потрапили у пастку.

Важко уявити сучасний світ без інтернету. Всесвітня павутина заполонила мало не всі сфери життя. А у 2020 році у зв’язку із поширенням коронавірусу сфери торгівлі та послуг поступово перекочували в систему online. Сьогодні в інтернеті можна реалізувати базові потреби: придбати усе необхідне: продукти харчування, ліки, одяг, побутові товари, оплатити комунальні платежі, замовити їжу з закладів громадського харчування, знайти та орендувати приміщення тощо. Водночас, така online-активність призвела до зростання шахрайства в інтернеті. Як не стати жертвою шахраїв в інтернеті та що робити, якщо ви потратили у пастку, розповідає фахівець Ірпінського бюро правової допомоги Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Віталій Бахур.

Відповідно до частини першої статті190 Кримінального кодексу України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України передбачається, що шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Остерігайтеся сайтів-двійників та фейкових інтернет-магазинів

Ніколи не залишайте свої персональні дані на незнайомих або підозрілих сайтах. Нині поширеним є шахрайство, що полягає у створенні сайтів-двійників. Сторінка, яку ви відвідуєте, візуально виглядає як справжня: має ту ж кольорову гаму, містить приблизно ту ж саму інформацію, що й офіційний сайт, однак у гіперпосиланні вказані зайві букви або цифри. Оплативши товари чи вказавши власні персональні дані на сайті-двійнику, ви потрапляєте у пастку шахраїв. Необхідні вам товари чи послуги ви не зможете отримати, а ваші персональні дані можуть бути використані проти вас. Тому перед введенням своїх даних переконайтеся, що ви точно перебуваєте на офіційному сайті.

Іншим поширеним видом інтернет-шахрайства є функціонування несправжніх інтернет-магазинів. Такі магазини можуть пропонувати товари, яких у них немає в наявності або вони у неналежному стані. Остерігайтесь продавців, які пропонують товари за дуже низькою ціною, але з частковою або повною передоплатою. Для купівель в інтернеті краще використовувати перевірені інтернет-майданчики, адміністратори яких можуть гарантувати вам повернення коштів у разі, якщо товар не буде відправлено або він буде неналежної якості. Якщо ж у вас є необхідність скористатися послугами невідомого вам інтернет-магазину, тоді обов’язково вивчіть відгуки про продавця та купуйте товари з накладеним платежем – сплачуйте вартість товару після отримання та огляду.

Класна робота? Виграли приз? Не факт

Також часто шахраї розміщують на сайтах оголошення про роботу. Зазвичай пропонують виконувати легку роботу за помірну оплату, наприклад, складання ручок, наклеювання марок, збір аксесуарів тощо. Роботодавець-шахрай пропонує надіслати вам матеріали для такої роботи поштою. Однак, щоб нібито уникнути будь-якого ризику він встановлює для вас мінімальний завдаток, який буде вам повернуто разом з першою заробітною платою за виконану роботу. Оплативши такий завдаток, ви не отримаєте матеріали для роботи і втратите свої кошти. Пам’ятайте, що роботу варто шукати на офіційних сайтах та обов’язково перевіряти роботодавця.

Ще одним поширеним видом інтернет-шахрайства є надсилання на електронні пошти або у соціальні мережі повідомлень різного характеру, які зводяться до того, що вам необхідно сплатити певну суму коштів. Так, наприклад, часто надсилаються повідомлення щодо виграшу великої суми коштів або цінного призу. Автори повідомлень вказують на необхідність сплати певного відсотку від виграшу задля покриття комісій та інших витрат, пов’язаних конвертацією з коштів чи відправкою призу. Варто пам’ятати золоте правило – «безкоштовний сир тільки у мишоловці». Для початку згадайте чи брали ви участь у якихось акціях. Дізнайтесь у представників офіційні умови акції, поцікавтесь назвою та сайтом компанії, що проводила акцію. У разі, якщо ви сплатите кошти на вказані рахунки, то швидше за все ніяких грошей та цінних призів ви не отримаєте, а автор повідомлення перестане відповідати на ваші листи.

Не варто вірити всім повідомленням

«Ваш родич потрапив в аварію. Необхідні гроші» – це інший тип повідомлень, які використовують шахраї в інтернеті. Гроші зазвичай потрібно платити терміново, оскільки нібито це питання життя і смерті. Так особа, отримавши повідомлення такого змісту, починає панікувати та намагається допомогти своєму родичу чи другу і у стресовому стані перераховує кошти на вказаний рахунок. З часом виявляється, що все в порядку, а автор повідомлення більше не виходить на зв’язок. Отримавши таке повідомлення, насамперед варто діяти розсудливо. Для початку спробувати зв’язатись із людиною, стосовно якої ви отримали повідомлення. У разі, якщо вона не виходить на зв’язок, тоді спробувати дізнатись більше про описану ситуацію з інших джерел. У будь-якому разі, надсилати гроші варто лише, якщо ви встановили дійсність фактів, що зазначені у повідомленні.

Повідомлення нібито від банківських установ про блокування вашого рахунку тощо. Зазвичай такі повідомлення містять заклики до відправлення ваших даних, наприклад, пін-коду до картки, 16 цифр, що вказані на картці, термін дії картки, CVV-коду. У такому разі варто звернутись до банку за офіційною електронною адресою або офіційним номером телефону для уточнення ситуації. У жодному разі не повідомляйте даних щодо ваших банківських карт та рахунків стороннім людям.

Правила безпеки в інтернеті

Перераховані вище варіанти інтернет-шахрайства є найпоширенішими, але не виключними. З кожним днем з’являються нові види шахрайства в інтернеті. Для того щоб не втрапити у пастки шахраїв, варто під час здійснення операцій в інтернеті дотримуватись таких правил:

  1. Не вказувати власні персональні дані на неперевірених сайтах.
  2. Нікому не повідомляти термін дії банківської карти та CVV-код.
  3. Перевіряти гіперпосилання та наповнення сайту на відповідність офіційним даним компаній.
  4. У разі отримання спірних листів чи повідомлень не здійснювати ніяких оплат до встановлення обставин ситуації, що виникла.
  5. Не робити передоплат у неперевірених інтернет-магазинах.
  6. Не користуватися неперевіреними оголошеннями щодо роботи, яка обіцяє швидкий заробіток за внесення завдатку.

Що робити, якщо ви стали жертвою інтернет-шахраїв

Необхідно звернутись до найближчого відділу поліції або зателефонувати 102. Зберіть інформацію, що підтверджує факти вчинення щодо вас шахрайських дій: чеки про оплату, квитанції з банку про проведення грошових операцій, роздруківки оголошень, посилання на сайт тощо.

Зверніться до адміністратора сайту з метою блокування сторінки шахрая, а також зателефонуйте в банк, через який було здійснено платіжні операції, повідомте, що переказ здійснено на картку шахрая.

Після притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, ви можете звернутись до суду з вимогою відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тому дієвим способом захисту уразі, якщо ви перерахували кошти шахраям в інтернеті може бути звернення до суду з позовом про повернення безпідставно набутих коштів до власника банківського рахунку, на який здійснено зарахування коштів.

Інформація взята: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/yak-ne-staty-zhertvoyu-shahrayiv-v-interneti-ta-shho-robyty-yakshho-vy-potrapyly-u-pastku/?fbclid=IwAR2m2z8p_J8Qrz2m93v62sttbJUZYAWF25ok-E_j91BFjdbyhtSvdSz3ESo

 

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правовї допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

 

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Чи повинен покупець квартири сплачувати борги попередніх власників?

Тема укладення договорів купівлі-продажу майна завжди була актуальною для населення. Про нюанси, на які варто звертати увагу покупцям квартири аби не потрапити у пастку – розповідає юристка Третього одеського бюро правової допомоги Тетяна Дімова.

Досить поширеною є ситуація, коли підприємства, які надають комунальні послуги:

змушують нових власників нерухомості погашати борги «за попередніх власників»;

включають цю заборгованість до особового рахунку нових власників;

відмовляються укладати з власниками нові договори про надання житлово-комунальних послуг.

Увага! Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі − Закон) передбачене право споживача одержувати вчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов’язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Отже, згідно із зазначеними нормами, споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Новий власник майна не зобов’язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов’язку з їх сплати.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення передбачено набуття новим власником усіх обов’язків попереднього власника, як співвласника.

Увага! Зазначена норма регулює обов’язки співвласників багатоквартирного будинку, а не обов’язок щодо сплати житлово-комунальних послуг!

До обов’язків співвласників багатоквартирного будинку, зокрема відносяться забезпечення:

належного утримання та належного санітарного, протипожежного і технічного стану спільного майна багатоквартирного будинку;

технічного обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку тощо.

Тобто, вищевикладене дає можливість дійти до висновку, що у цьому випадку йдеться про перехід обов’язків від попереднього власника до нового саме як співвласника багатоквартирного будинку, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальних послуг.

Отже, законодавством не передбачено обов’язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не передбачено договором купівлі-продажу.

Якщо новому власнику в його особовий рахунок включили борги попередніх власників або якщо з ним відмовляються укладати новий договір про надання житлово-комунальних послуг, потрібно:

звернутись листом до відповідних підприємств, що надають житлово-комунальні послуги з проханням укласти договір про надання житлово-комунальних послуг;

у випадку відмови – звернутися до суду з позовною заявою про зобов’язання укласти договір про надання відповідної житлово-комунальної послуги або про зобов’язання виключити з обліку по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири.

Увага! При укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна ви маєте право вимагати від продавця нерухомості довідку про відсутність боргів за житлово-комунальні послуги.

Довідково! 1 вересня 2020 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 686/6276/19 за позовом нової власниці квартири до комунального підприємства «Управляюча муніципальна компанія» «Центральна» Хмельницької міської ради про зобов’язання виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період до 03 серпня 2018 року. Дану постанову можна переглянути з посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/91366709.

Стаття взята: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/chy-povynen-novyj-pokupets-kvartyry-splachuvaty-borgy-poperednih-vlasnykiv/

ВИЯВЛЕННЯ БУЛІНГУ ТА РЕАГУВАННЯ

 Все більше в українському суспільстві стає поширеним питання щодо проблематики виявлення булінгу та покарання за його вчинення, який охопив відносини учасників освітнього процесу, як в реальному житті, так і в інформаційному інтернет просторі (кібербулінг).

Потрібен був деякий час на аналіз цього явища, розроблення механізму боротьби з ним. З 19 січня 2019 року в Україні набув чинності Закон № 2657-VIII щодо протидії булінгу, що поклав початок реагування на аморальні діяння та врегулювання даного процесу на законодавчому рівні та визначення меж відповідальності.

Кожне обласне Головне управління Національної поліції зобов’язане здійснювати  проведення превентивних заходів. Інспектори управління превентивної поліції організовують загальну превентивну роботу з дітьми, у тому числі за місцем проживання, у навчальних та виховних закладах, уживають заходів з попередження жорстокого поводження з дітьми, учинення стосовно них насильства.

 

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» поняття булінг (цькування) визначене, як діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

 

Про позитивний вплив Закону на протидію булінгу свідчить судова практика. Так, якщо учасник освітнього процесу, чи то вчитель, чи однокласник, свідомо вчиняє фізичне насильство (штовхання, зачіпання); економічне насильство (пошкодження одягу); психологічне насильство (виражався нецензурною лексикою), тобто  вчиняв булінг відносно свого однокласника, що має систематичний характер, то кривдник понесе покарання.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

  • систематичність (повторюваність) діяння;
  • наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
  • дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого”.

Якщо Ви стали жертвою або свідком булінгу, головне- діяти, а не мовчати!

Зокрема, якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору.

Слід прийняти до уваги, що діє певний алгоритм дій в разі виявлення випадку насильства над дитиною. При виявленні працівником закладу освіти випадку насильства над дитиною або є реальна загроза його вчинення, працівник повинен здійснити наступні дії:

– повідомити про це в усній чи письмовій формі адміністрацію закладу освіти;

– самостійно письмово повідомити про це службу у справах дітей, місцеве управління освіти;

– самостійно повідомити про виявлений факт жорстокого поводження з дитиною в органи поліції.

Отже, в разі повідомлення дитини про факт вчинення булінгу, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу освіти відповідає за надання соціальних, психологічних та педагогічних послуг особам, які вчиняли цькування, стали його жертвами чи свідками та несе визначену законом адміністративну відповідальність,  якщо звернення було аргументованим, а керівник не відреагував. Директор школи має розглянути таке звернення та з’ясувати всі обставини булінгу. Надалі директор має створити комісію з розгляду випадків булінгу. До її складу можуть входити вчителі, батьки, соціальний педагог та психолог, батьки ймовірної жертви цькування та булера, дирекція школи тощо.  На засіданні комісія має детально розглянути наявні факти та визначитись: це був булінг чи одноразовий конфлікт. Якщо булінг буде доведено, керівник навчального закладу повинен звернутися з відповідним повідомленням до уповноважених органів Національної поліції України та Служби у справах дітей.

В разі коли комісія вирішила, що факту цькування не встановлено, заявники можуть не погодитися з цим рішенням та можуть одразу  самостійно звернутись до органів Національної поліції України (маючи обґрунтовані докази). Представники правоохоронних органів мають провести фахове розслідування цієї справи та у разі підтвердження існування факту вчинення булінгу, скласти протокол про адміністративне правопорушення, після чого передати справу на розгляд до місцевого суду. Адже лише суд може прийняти рішення про притягнення до відповідальності булера, його батьків чи осіб, які їх замінюють.

Одним із інструментів щодо протидії булінгу (цькуванню) також є Служба освітнього омбудсмена, діяльність якого регулюється постановою Кабінету Міністрів України  №491 від 06.06.2018 року «Деякі питання освітнього омбудсмена».

Освітній омбудсмен є посадовою особою, на яку Урядом покладається виконання завдань із захисту прав у сфері освіти. Основними завданнями освітнього омбудсмена є сприяння реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення права людини на здобуття якісної та доступної освіти. Саме він має розглядати заяви про випадки булінгу у школі, забезпечувати рівноправність та своєчасність реагування на них. Особливо це стосується ситуацій, коли цькування здійснюється вчителями, педагогічними колективами, керівниками та засновниками навчальних закладів. Також освітній омбудсмен має контролювати якість надання соціальної, педагогічної та психологічної допомоги, яка надається жертвам, свідкам та ініціаторам цькування. З 4 листопада 2019 року офіційно працює сайт Служби освітнього  омбудсмена, через який можна направити звернення (скаргу) протягом 1 року після виявлення порушення прав. Скарги розглядаються не довше одного календарного місяця з дня їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у скарзі питання неможливо, встановлюється необхідний для розгляду скарги строк, про що повідомляється заявнику. При цьому загальний строк розгляду скарги становить не більш як 45 календарних днів.

З прийняттям нового Закону щодо протидії булінгу було запроваджено адміністративну відповідальність. Вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин. Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин. У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють.

Фактично за неповних два роки від прийняття законодавчих змін судами вже винесено більше семисот рішень або постанов у справах щодо булінгу та притягнуто до відповідальності винних осіб.

 

ДОБРОСУСІДСТВО

Зміст добросусідства полягає в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (частина перша статті 103 ЗК України). Сторони сусідніх земельних ділянок зобов’язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок та не допускати негативний вплив на сусідню земельну ділянку, який є не припустимим.

Суб’єктами відносин добросусідства є як власники земельних ділянок, так і землекористувачі (частина перша статті 91, частина перша статті 96 ЗК України). У зв’язку з цим, правила про добросусідство виступають як обмеження щодо здійснення не лише права власності на земельну ділянку, а й інших прав на землю, зокрема права постійного користування земельною ділянкою, оренди, емфітевзису, суперфіцію тощо.

Використання суміжних зелених насаджень

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які можуть певним чином порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Власники та землекористувачі земельних ділянок мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їхнього цільового призначення, за яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей і які не перешкоджають їм використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням (частина друга статті 103 ЗК України).

Такі незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (затіняють ділянку, заважають вирощуванню рослин тощо). За таких обставин, ЗК України передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої законні інтереси. Однак нерідко власники (землекористувачі) вдаються до самовільного знищення зелених насаджень, які їм заважають, не цікавлячись правовими наслідками цих дій.

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо) (частина третя статті 103 ЗК України).

Стаття 105 ЗК України передбачає право власників та землекористувачів земельних ділянок відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сусідньої земельної ділянки, у випадку, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (цільове призначення земельної ділянки вказується в державному акті на право власності на земельну ділянку або в договорі оренди земельної ділянки).

Може виникнути ситуація, коли є потреба у знесенні дерев, розміщених на межі сусідніх земельних ділянок. Такі дерева, а також плоди цих дерев належать власникам сусідніх ділянок у рівних частинах і кожен з сусідів має право вимагати ліквідувати такі дерева (крім випадку, якщо вони служать межовими знаками і не можуть бути замінені іншими межовими знаками). Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах (крім випадку, коли один із сусідів відмовляється від своїх прав на дерева) (стаття 109 ЗК України).

Під час проектування нових та реконструкції існуючих будівель, кварталів, мікрорайонів, вулиць і доріг відповідно до їх призначення, згідно з новими державними будівельними нормами (ДБН), вступили в дію 01.жовтня 2019 року, відстань від межі суміжної земельної ділянки до висаджених кущів, має становити 1 м., до стовбурів дерев — від 4 до 6 м. залежно від крони, але не менше половини її діаметру.

Відповідальність за порушення у сфері використання суміжних земель

Особа, винна у самовільному знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у вигляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної власності, несе адміністративну відповідальність, передбачену статтею 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення (“Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення в межах населених пунктів та за їх межами, що не віднесені до лісового фонду”), а також зобов’язана відшкодувати в грошовому еквіваленті заподіяну шкоду за нормами для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників (постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 559 “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів”).

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (стаття 106 ЗК України).

У випадку, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними (стаття 108 ЗК України)..

Статтею 11 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Так, земельні ділянки, які будуть використовуватися їхніми власниками самостійно, закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо.

Земельні ділянки, які їхні власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по периметру єдиного масиву.

Роботи зі встановлення меж земельних ділянок відбуваються відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 № 376.

В кожному з випадків отримання правовстановлюючого документа і встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачено в інтересах землевласника (землекористувача) з метою попередження спорів щодо встановлення спільної межі чи меж з іншими власниками (землекори-стувачами). Спори, як правило, не виникають, коли сусіди мають правовстановлюючі документи на свої земельні ділянки та встановлені в натурі межі і, таким чином, можуть підтвердити свої права на спірну частину земельної ділянки.

Відповідальність

За знищення межових знаків передбачена відповідальність статтею 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення (“Знищення межових знаків”).

Накладення меж земельних ділянок

З часу відновлення в Україні в 1992 році інституту права приватної власності на землю і до 1 січня 2013 року основним документом, який посвідчував право власності на земельні ділянки, був державний акт на право власності на землю. Його видачі передувало оформлення землевпорядної документації. При цьому, в перші роки оформлення відповідних прав громадян на землю землевпорядна документація складалася виключно в паперовій формі. І лише з липня 2003 р. при оформленні права власності на землю було започатковано складання землевпорядної документації на новостворені земельні ділянки поряд з паперовою і в електронній формі на магнітних носіях. Як наслідок, через те, що в оцифрованому вигляді існує інформація про розміщення в просторі не всіх земель, право власності на які оформлене до складення землевпорядної документації в електронній формі, то окремі власники можуть стикнутися з невизнанням чи оспоренням належного їм права власності. Це пов’язано з тим, що траплялися випадки, коли геопросторове розташування ділянок визначалося без належної точності, так як окремі землевпорядні організації виконували свої роботи без виходу на місцевість та без прив’язки поворотних точок меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі.

Подібні випадки мали місце і в практиці під час реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2009 року № 844 “Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України” (втратила чинність), коли відбувалося оформлення землевпорядної документації за бюджетні кошти. Це пов’язано з тим, що у вищезгаданій постанові Уряду при оформленні прав на землю стадія погодження меж суміжними землевласниками не передбачалася. Хоча зазначена стадія є обов’язковою при проведенні кадастрових зйомок та складанні технічної документації із землеустрою.

Наведені випадки й нині спричиняють виникнення неточностей у землевпорядній документації і, як наслідок, інколи це призводить до накладення земельних ділянок. Тобто, коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Відомості про такі земельні ділянки неможливо внести до Державного земельного кадастру.Частина шоста статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому, власник не зможе одержати кадастровий номер, необхідний при відчуженні земельної ділянки. Поруч із цим в договорах купівлі-продажу, міни, дарування і в договорах іпотеки з метою ідентифікації земельної ділянки обов’язково зазначається кадастровий номер. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно здійснювати розпорядження своєю власністю – продати, подарувати земельну ділянку або будівлю чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці*.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (частина третя статті 158 ЗК України).

Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви (частина перша статті 159 ЗК України).

Для об’єктивного розгляду спору, необхідне зібрання доказів, участь зацікавлених осіб, розгляд спору на місці тощо. Строки, визначені статтею 20 Закону України “Про звернення громадян”, згідно якої звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

У разі, коли помилка в межах земельних ділянок виникла в процесі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, то застосовуються правила підпункту 2 пункту 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Згідно із ним, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, то державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.

Якщо ж між землевласниками існує спір, то питання щодо меж земельних ділянок вирішуватиметься у судовому порядку.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правовї допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

Визначення поняття «шлюбний договір» регламентує глава 10 Сімейного кодексу України. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу (спільна сумісна власність) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Майнові права й обов’язки подружжя в договорі можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що якесь майно, яке належало одному з подружжя особисто, може стати їхньою спільною сумісною власністю, або може бути визначено розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу. Також може передбачати умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, або порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.

Шлюбним договором можна визначити порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності, про звільнення житла у разі розлучення, про проживання в житловому приміщенні інших осіб (наприклад, родичів одного з подружжя) та інше.

Положення шлюбного договору ні в якому разі не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

ПЕРЕВЕДЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ НА НЕПОВНИЙ РОБОЧИЙ ДЕНЬ

Переведення працівників на роботу в умовах неповного робочого дня або тижня проводиться за згодою працівника і оформляється наказом по підприємству.

У разі незгоди працівника таке переведення повинно проводитись із дотриманням вимог частини 3 статті 32 Кодексу законів про працю України, а саме: «Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці».

При почасовій системі оплати праці (годинна тарифна ставка/місячний посадовий оклад) оплата праці проводиться за фактично відпрацьований час. Фактично відпрацьований час відображається у табелях обліку робочого часу.

При відрядній системі оплати праці – за фактично виконану роботу по відрядних розцінках, встановлених на підприємстві. Кількість (об’єм) виконаної працівником роботи відображається у нарядах на виконання робіт.

У всіх випадках оплата проводиться із обов’язковим додержанням мінімальних державних гарантій в оплаті праці, встановлених Кодексом законів про працю України та Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі – Закон № 108).

Також роботодавець зобов’язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

ЛІКАРНЯНИЙ ДЛЯ СУМІСНИКА

Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності – є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи.

Відповідно до п. 30 Порядку № 1266 (зі змінами), у разі коли на момент настання страхового випадку застрахована особа працює за сумісництвом, обчислення середньої заробітної плати здійснюється страхувальниками окремо за основним місцем роботи та за сумісництвом. Розрахунковий період у такому разі визначається за кожним місцем роботи окремо.

Тобто, окрім копії листка непрацездатності сумісник має надати і довідку про середню заробітну плату за основним місцем роботи.

Після надання до місця роботи за сумісництвом копії листка непрацездатності та довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи – жодних перешкод для оплати днів тимчасової непраце­здатності за місцем роботи за сумісництвом бути не повинно.

У ЯКИХ ВИПАДКАХ ПОТРІБНА ЗГОДА ОСОБИ, ЯКУ ФОТОГРАФУЮТЬ

Знімання людей для подальшого оприлюднення фото-, відеоматеріалу регламентовано статтею 307 Цивільного кодексу України, але це право не є абсолютним і може бути обмежене. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою (крім деяких виключень), оскільки процес відповідної зйомки може певним чином суттєво порушувати особисті немайнові права фізичної особи.

Якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру, припускається, що особа надала згоду на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку.

Водночас знімання особи може проводитися представниками правоохоронних органів без її згоди в рамках розслідування кримінального правопорушення, як правило, під час негласних слідчих розшукових дій і на підставі відповідного рішення суду.

Також, згідно зі статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію», правоохоронці для забезпечення публічної безпеки і порядку можуть закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку , а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки , що знаходиться в чужому володінні, з метою:

попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці.

Без згоди можна вести фото-, відеознімання службових, посадових або публічних осіб органів державної влади та місцевого самоврядування під час виконання ними своїх посадових обов’язків.

У разі, якщо керівник підприємства, установи чи організації бажає встановити аудіо- та відеоапаратуру і фіксувати дії своїх працівників, він повинен попередньо отримати письмову згоду працівників та відобразити такі умови праці у правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті – за згодою її дітей, вдови (вдівця), батьків, братів та сестер. Публікувати матеріали зйомки з фізичною особою можливо за умови, якщо ця особа не забороняла зйомку з її участю, хоча могла це зробити. Згоду особи може бути відкликано (нею або її близькими родичами) з вимогою подальшого відшкодування збитків.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

Фізична особа, яка позувала авторові фотографії, іншого художнього твору за плату, а після її смерті − її діти та вдова (вдівець), батьки, брати та сестри можуть вимагати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії, іншого художнього твору за умови відшкодування автору або іншій особі пов’язаних із цим збитків.

Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Якщо фото-, відеознімання особи, публічний показ, відтворення, розповсюдження зображень з нею здійснювалися без її дозволу і вона вважає, що такими діями їй завдано матеріальної та/або моральної шкоди, вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до суду з відповідною позовною заявою.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО

Відповідно до Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Законом України “Про громадянство України” передбачено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, жодним законодавчим актом фактично подвійне громадянство не заборонено, але друге громадянство й документи, які підтверджують громадянство іншої держави, не визнаються українським законодавством і не діють на території України.

Слід зазначити, що втрата громадянства України не відбувається автоматично з набуттям громадянства іншої держави тому, що для цього потрібен окремий указ президента. А тому, якщо українець отримав громадянство іншої держави або держав, український паспорт у нього ніхто не конфіскуватиме.

Також чинне законодавство не зобов’язує українців повідомляти державні органи про отримання паспорта іншої держави, а влада, у свою чергу, фактично не зобов’язана контролювати це питання й перевіряти наявність “іншого паспорта” у своїх громадян.

Але ж варто врахувати, що санкції все ж таки існують – це штраф від 10 до 30 неоподаткованих мінімумів (тобто від 170 до 510 гривень).

Окрім того, потрібно врахувати, що маючи подвійне громадянство особа несе відповідні зобов’язання в обох державах, зокрема обов’язок нести військову службу у двох державах, ризик додаткового податкового навантаження та певні колізії в питаннях дипломатичного статусу.

ЯК ЗМІНИТИ ВЛАСНЕ ІМ’Я, ПРІЗВИЩЕ ЧИ ПО БАТЬКОВІ?

Більшість батьків з усією відповідальністю підходять до вибору імені свого новонародженого малюка: хтось досліджує значення імен, хтось співвідносить їх із датою народження, а хтось дивиться, чи буде ім’я дитини співзвучним з прізвищем та по батькові. Та все ж бувають такі, хто піддається швидкоплинним “серіальним” чи іншим захопленням і називає дітей так, що ті, досягнувши повноліття, вирішують змінити дані їм від народження імена.

В Україні, згідно із Законом, кожна людина, починаючи з 16 років, може змінити своє прізвище, ім’я або по батькові. Проте за згодою батьків це можна зробити і в більш ранньому віці – у 14 років.

Так, прізвище або по батькові, окрім як за власним бажанням, можна також змінювати у випадках:

усиновлення, його скасування або визнання недійсним;

реєстрації шлюбу, його розірвання або визнання недійсним;

якщо батько особи (яка досягла 14 років і бажає змінити по батькові) змінив своє ім’я або відомості про нього, як про батька, вилучені з актового запису про народження.

Заяву про зміну імені приймає, розглядає, а також веде їх облік відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання особи. Якщо громадян України постійно проживає за кордоном – ця функція покладається на дипломатичне представництво або консульську установу України, в якій особа перебуває на постійному консульському обліку.

Одночасно із заявою необхідно подати наступні документи:

паспорт і свідоцтво про народження заявника;

свідоцтво про шлюб (у разі коли заявник перебуває у шлюбі) або про розірвання шлюбу (у разі коли шлюб розірвано);

свідоцтва про народження дітей (у разі, коли заявник має малолітніх або неповнолітніх дітей);

свідоцтва про зміну імені заявника, батька чи матері, якщо воно раніше було змінено;

свою фотокартку;

квитанцію про сплату державного мита.

Обійдеться така процедура всього у 5 грн 10 коп. Якщо ж забажаєте ще раз змінити свої персональні дані – доведеться сплатити 51 грн.

Заява про зміну імені розглядається у тримісячний строк з дня її подання.

Після отримання дозволу заявникові необхідно звернутися у відділ ДРАЦС для складання актового запису про зміну імені або прізвища. Якщо не зробити цього протягом 3 місяців без поважних причин – дозвіл втратить силу.

Втім існують причини, коли вам можуть відмовити у зміні імені. А саме – у разі:

здійснення стосовно заявника кримінального провадження або його перебування під адміністративним наглядом;

наявності у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

офіційного звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

подання заявником неправдивих відомостей.

Як відновити втрачений або пошкоджений документ про професійну освіту?

Особи, які втратили документ про професійну освіту або додаток до нього, можуть відновити документи, звернувшись до закладу, який їх видав, із відповідною заявою.

Якщо такий заклад припинив свою діяльність – заяву потрібно адресувати до його правонаступника. Інформацію про правонаступника можна дізнатися в місцевому управлінні освіти. Якщо ж правонаступник відсутній, заяву потрібно подати в управління освіти Міністерства освіти і науки АР Крим, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації або в місцеву облдержадміністрацію. Вони мають визначити заклад, який замовить та видасть дублікат документа.

У заяві про виготовлення дубліката документа про професійну освіту потрібно зазначити:

  1. прізвище, ім’я та по батькові людини, на ім’я якої видано документ;
  2. місце проживання особи, на ім’я якої видано документ;
  3. телефон особи, на ім’я якої видано документ (за наявності);
  4. назву закладу освіти та рік його закінчення;
  5. назву документа, який втрачено/пошкоджено;
  6. причини втрати або пошкодження;
  7. інші відомості, які заявник вважає суттєвими для отримання дубліката.

Дублікат документа замовляється через Єдину державну електронну базу з питань освіти – електронний реєстр, де зберігається інформація про всі освітні документи, видані після 2000 року.

У дублікаті буде відображено назву закладу на момент його закінчення випускником, печатку, посаду, підпис, прізвище та ініціали керівника закладу освіти, який його видав. У верхньому правому куті також проставляється відмітка “Дублікат”.

Якщо інформації про документ немає в Базі, то заклад профосвіти може замовити дублікат, використовуючи інші відомості, наприклад, виписку з архіву.

В іншому випадку особі потрібно звернутися до суду для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту здобуття відповідної освіти. Дану справу суд розглядатиме в порядку окремого провадження, судовий збір за яку становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

У разі виникнення питань:  єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в відділ «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88.

 

Матеріали взяті: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/yak-vidnovyty-vtrachenyj-abo-poshkodzhenyj-dokument-pro-profesijnu-osvitu/

ЯКІ ЗАХОДИ ВПЛИВУ МОЖНА ЗАСТОСУВАТИ ДО ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ СИСТЕМАТИЧНО ВЧИНЯЄ ДОМАШНЄ НАСИЛЛЯ?

Можливість скласти обмежувальний припис щодо кривдника. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом є один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.

Отже, потерпілий має право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання. Обмежувальний припис видається на період до 6 місяців.

За наслідками розгляду, суд, виходячи з ризиків, приймає рішення про застосування обмежувальних заходів стосовно кривдника.

У разі виникнення питань:  єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в відділ «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88.

Матеріали взяті: https://www.legalaid.gov.ua/publikatsiyi/yaki-zahody-vplyvu-mozhna-zastosuvaty-do-osoby-yaka-systematychno-vchynyaye-domashnye-nasyllya/

ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ДОСУДОВОМУ ПОРЯДКУ

Вирішення спорів у досудовому порядку щодо земельних ділянок/прав на них може бути реалізоване через звернення:

  1. До органів місцевого самоврядування, які вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо:
  • Меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
  • Додержання громадянами правил добросусідства;
  • Спори щодо розмежування меж районів у містах.
  1. До Держгеокадастру та його територіальних органів, який вирішує земельні спори щодо:
  • Меж земельних ділянок за межами населених пунктів;
  • Розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.
  1. До Мін’юсту та його територіальних органів, які розглядають скарги у сфері державної реєстрації.

Порядок вирішення спорів органами місцевого самоврядування та Держгеокадастром (ст. 159 Земельного кодексу України):

  • Розглядається на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви;
  • За участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору;
  • У рішенні ОМС або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначається порядок його виконання;
  • Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття;
  • Рішення вступає в силу з моменту його прийняття;
  • У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням ОМС, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Порядок вирішення спорів у сфері державної реєстрації:

(ПОРЯДОК розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року № 1128 (в редакції Постанови КМУ від 24 грудня 2019 року № 1150; ПОЛОЖЕННЯ про Колегію з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджене наказом Міністерства юстиції від 09 січня 2020 року № 71/5).

У сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно – Міністерство юстиції України розглядає скарги:

  • На рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий збір);
  • На рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:

  • На рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;
  • На дії або бездіяльність суб’єктів державної реєстрації прав.

Таким чином, до компетенції Міністерства юстиції України належить перевірка виключно технічної і процедурної складової діяльності реєстратора при вчиненні ним реєстраційної дії, а саме дотримання ним порядку здійснення реєстраційної діяльності, визначеного чинним законодавством Постанова Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі № 906/538/16: «Всі реєстраційні дії, рішення та записи, які здійснюються чи приймаються державними реєстраторами , по суті носять технічний характер, направлений на виконання встановленого Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку здійснення такої державної реєстрації, проте, не носять самостійного правовстановлюючого характеру відповідних правовстановлюючих документів».

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Рішення, дій або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян». Відповідно до ст. 20 цього закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, – невідкладного, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливого, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Колегія з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції не замінює суд, та не розглядає комплексно спір, а є лише його альтернативою у вигляді адміністративного оскарження саме дій державного реєстратора. Під час засідань Колегія не досліджує докази, не проводить експертизу документів, не встановлює певні факти, не розглядає показання свідків.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до п. 2-3) ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни України – власники земельних ділянок, які проживають у сільській місцевості.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

РЕЄСТРАЦІЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ/ПРАВА ОРЕНДИ НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ В ДЕРЖАВНОМУ РЕЄСТРІ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», право власності, право оренди, право постійного користування, сервітут, емфітевзис, суперфіцій тощо – це все речові права, які підлягають державній реєстрації.

Територіальний принцип реєстрації:

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна.

Куди потрібно звертатися:

До центрів надання адміністративних послуг чи нотаріусів.

Або надання заяви в електронній формі (у процесі реалізації).

Які документи подаються для державної реєстрації права власності/права оренди:

  • Заява;
  • Копія та оригінал паспорту заявника;
  • Копія та оригінал ідентифікаційного номеру;
  • Підтвердження оплати адміністративного збору.

При реєстрації права власності справляється адміністративний збір у розмірі 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 2020 р. – це 210,2 грн.

За державну реєстрацію права оренди справляється адміністративний збір у розмірі 0,05 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2020 році становить 110 грн. Якщо особа бажає, щоб документи про державну реєстрацію права оренди були розглянуті у коротші строки, для цього вона може оплатити за їх розгляд підвищений адміністративний збір.

  • Документ – підстава виникнення права на ділянку (договір купівлі-продажу(дарування, міни і.т.і), рішення суду, свідоцтво на спадщину, договір оренди тощо).
  • Строк розгляду документів 5 робочих днів.

Основні засади державної реєстрації права оренди земельної ділянки:

  • Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюються після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.
  • Право оренди та суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Відчужене право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Рішення суду про визначення договору оренди (суборенди) укладеним є підставою для державної реєстрації права оренди (суборенди) земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов’язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148 – 1 Земельного кодексу України.
  • Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
  • Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

  • Реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
  • На момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачило їх обов’язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року.

Державній реєстрації прав підлягають право власності та речові права, похідні від права власності, зокрема, право оренди (суборенди) земельної ділянки.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ВІДНОВНЕ ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

   В Україні активно впроваджується програма відновного правосуддя для неповнолітніх, які є вперше підозрюваними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості.

Минулого року українське суспільство почало знайомитися з програмою відновного правосуддя для неповнолітніх. Пілотний проект «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» проходить на базі системи безоплатної правової допомоги у Донецькій, Запорізькій, Одеській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Харківській областях.

Діти,  які вперше схибили, мають примиритися з потерпілим, а соцслужби та психологи — відкоригувати їхню поведінку. Тоді прокурор звертається до суду і приймається позитивне рішення щодо звільнення дитини від відповідальності. Це поможе  підліткам виправитися та усвідомити, що не можна вирішувати проблеми лише злочинним шляхом.

Для реалізації пілотного проекту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» розроблено  Порядок який встановлює механізм реалізації пілотного проекту «Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину» на базі системи надання безоплатної правової допомоги.

Пілотний проект ґрунтується на відновних підходах у кримінальних провадженнях про злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені неповнолітніми, і включає в себе скоординовану організацію ефективної комунікації між такими неповнолітніми і потерпілими від вчинених ними злочинів з метою забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, максимально раннього виведення неповнолітніх правопорушників із кримінального процесу з обов’язковим ужиттям узгоджених заходів для їх ресоціалізації та запобігання повторним злочинам.

Мета програми відновлення – надати дитині другий шанс, примирити порушника та потерпілого, ресоціалізувати та запобігти майбутнім правопорушенням дітей. Програма базується на принципах відновного правосуддя та використовує медіацію для примирення неповнолітніх правопорушників із потерпілими. Залучений посередник (медіатор) сприяє сторонам у примиренні та допомагає з’ясувати, якого саме відшкодування хоче потерпілий.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ ПІЛОТНОГО ПРОЕКТУ ЗІ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АГРАРНОГО РЕЄСТРУ

Пунктом 1 Указу Президента №837/2019 від 8 листопада 2019 року «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави» передбачено «запровадження механізмів державної підтримки щодо підвищення фінансової спроможності фермерів та малих сільськогосподарських виробників, зокрема створення пілотного проекту електронного фермерського реєстру».

За підтримки Європейського Союзу та Світового Банку у період з 05.02.2020 року до 21.02.2020 року було реалізовано перший етап пілотного проекту із запуску та функціонування Державного аграрного реєстру. Пілотний проект було проведено у координації з Міністерством економіки, торгівлі та сільського господарства України.

З урахуванням цього досвіду та найкращих світових практик, було розроблено та 30 березня 2020 року зареєстровано у Верховній Раді України законопроект №3295 «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів України щодо функціонування Державного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції». Законопроектом пропонується визначати Державний аграрний реєстр як державну автоматизовану інформаційну систему збирання, обліку, накопичення, оброблення та надання інформації про виробників сільськогосподарської продукції. Крім того, законопроектом передбачається, що Державний аграрний реєстр буде функціонувати на наступних принципах:

  • Єдності методології ведення Державного аграрного реєстру;
  • Об’єктивності, достовірності, актуальності та повноти відомостей у Державному аграрному реєстрі;
  • Відкритості та доступності відомостей Державного аграрного реєстру, законності їх одержання, поширення і зберігання;
  • Відсутності дублювання відомостей інших реєстрів, кадастрів та інформаційних систем;
  • Обов’язковості електронної інформаційної взаємодії Державного аграрного реєстру з іншими державними реєстрами та кадастровими, що містять відомості про виробників сільськогосподарської продукції;
  • Документування всіх відомостей Державного аграрного реєстру;
  • Захищеності інформації Державного аграрного реєстру від несанкціонованого доступу.

Передбачається, що ведення Державного аграрного реєстру буде відбуватись за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом добровільного внесення виробниками сільськогосподарської продукції достовірних відомостей про себе, та відображення актуальних відомостей у Державному аграрному реєстрі в порядку його електронної інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами та кадастрами. При цьому, виробники сільськогосподарської продукції, що внесли відомості про себе до Державного аграрного реєстру набудуть такі права:

  • На отримання державної підтримки на основі інформації, що міститься в Державному аграрному реєстрі, без надання відповідних відомостей в паперовій формі;
  • На отримання інформації щодо себе з Державного аграрного реєстру;
  • На використання інформації, що міститься в Державному аграрному реєстрі, в тому числі інформації.

Держателем аграрного реєстру є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Програмне забезпечення Аграрного реєстру розміщене на сервері Мінекономіки із відповідним рівнем захисту.

Доступ до інформації стосовно виробника аграрної продукції, який бере участь в Державному аграрному реєстрі, матиме лише безпосередньо такий виробник. Перевірка при наданні доступу здійснюється за допомогою цифрового електронного підпису, що виключає можливість доступу сторонніх осіб до інформації про виробника.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ЧИ Є ВІКОВІ ОБМЕЖЕННЯ ДЛЯ РЕЄСТРАЦІЇ ФОП?

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до статті 35 ЦКУ повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов’язки.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 № 755-1V «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Відповідно до статті 42 Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі – заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

1️. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

2️. Копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

3️. Документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

4️. Нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

НАЙМАНИЙ ПРАЦІВНИК У ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ – ПІДПРИЄМЦЯ. ЯК ПРАВИЛЬНО ЙОГО ОФОРМИТИ НА РОБОТУ.

Чинним законодавством передбачено можливість здійснення фізичною особою-підприємцем своєї господарської діяльності самостійно та/або за допомогою праці найманих працівників.

Порядок оформлення трудових відносин з найманими працівниками однаковий для всіх роботодавців, у тому числі і для фізичних осіб-підприємців.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що фізичні особи-підприємці мають право укладати трудові договори з найманими працівниками.
Трудовий договір вважається укладеним тільки після того, як його підписали роботодавець і працівник і видано наказ (розпорядження) про прийняття працівника на роботу.

Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, фізична особа – підприємець спочатку укладає договір, і до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором – обов’язково подає повідомлення до Державної податкової служби за встановленою формою одним із таких способів:
– засобами електронного зв’язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;
– на паперових носіях разом з копією в електронній формі;
– на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п’ятьма особами.
Окремо слід зазначити, що з прийняттям на роботу найманого працівника, фізичній особі-підприємцю доведеться вести всю кадрову документацію щодо працівника.

СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ З ОСОБИ, ЯКА ПРОЖИВАЄ ЗА КОРДОНОМ

У 2006 році Україна ратифікувала Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном 1956 року. Процедура стягнення аліментів за названою Конвенцією 1956 року визначена Інструкцією про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.12.2006 р. за № 1390/13264.

Для того, щоб стягнути аліменти з особи, яка проживає за кордоном, громадяни України мають два шляхи:

– звернутися до компетентного органу іноземної країни, де проживає боржник, із клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання рішення суду України про стягнення аліментів (якщо питання стягнення аліментів вирішувалося в України і є рішення суду);

– звернутися до компетентного органу іноземної країни, де проживає боржник із заявою про встановлення рішення щодо аліментів.

У випадку виникнення необхідності стягнення аліментів з осіб, які перебувають на території іноземної держави, з якою Україною укладено відповідний міжнародний договір, заінтересована особа може звернутися для отримання більш детальної інформації щодо вимог оформлення документів до відповідного територіального управління юстиції за місцем проживання.

Належним чином оформлену заяву, клопотання надсилають до Міністерства юстиції України через територіальне управління юстиції.

Міністерство юстиції України як запитуючий центральний орган протягом 30-ти календарних днів після отримання заяви:

– перевіряє наявність у ній інформації і документів;
– може повернути заяву заявнику для дооформлення у разі необхідності;

– заповнює формуляр про передачу та направляє його разом із заявою до центрального органу запитуваної Договірної держави;

– у разі необхідності сприяє заявнику у вирішенні питання щодо здійснення перекладу документів мовою запитуваної Договірної держави відповідно до умов Гаазької конвенції 2007 року;

– на звернення запитуваного центрального органу отримує від заявника додаткові документи, необхідні для розгляду заяви, в тому числі довіреність на право представництва інтересів заявника у справі;

– на звернення центрального органу запитуваної Договірної держави надає засвідчені компетентним органом України копії документів.

Міністерство юстиції України письмово повідомляє позивача про хід та результати розгляду заяви чи клопотання – після отримання інформації від іноземних органів.

Звертаємо Вашу увагу, що на даний час аліменти від громадян інших держав в Україні не оподатковуються.

ПРАЦІВНИК ХВОРІЄ ТРИВАЛИЙ ЧАС: ЧИ МАЄ ПРАВО РОБОТОДАВЕЦЬ РОЗІРВАТИ З НИМ ТРУДОВИЙ ДОГОВІР?

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез’явлення на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності i пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Отже, роботодавець у ситуації, наведеній у запитанні, має право, але не зобов’язаний розірвати трудовий договір з працівником, який через хворобу (загальне захворювання) відсутній на роботі більше чотирьох місяців підряд. Але для того щоб роботодавець міг скористатися цією підставою для звільнення, непрацездатність працівника повинна тривати більше чотирьох місяців підряд.

Так, якщо працівник вийшов на роботу хоча б на один день або між лікарняними листами узяв щорічну відпустку чи відпустку за свій рахунок тощо, перебіг чотиримісячного строку закінчується.

Зокрема, підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців, не можна.

Зазначається, що передбачений пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України строк повинен спливти повністю. Закінченням цього терміну слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботі у зв’язку з хворобою.

Також при звільненні працівника роботодавцю потрібно мати докази того, що звільнення працівника – це виробнича необхідність. Під виробничою необхідністю розуміють таку ситуацію, за якої заміщення непрацездатного працівника є необхідним (неможливо ні перерозподілити обов’язки хворого між іншими працівниками, ні прийняти іншого працівника на період його хвороби). Інакше звільнення може бути визнане судом неправомірним. У випадку якщо працівник є членом профспілки необхідно отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

ПОВЕРНЕННЯ ТОВАРУ, ПРИДБАНОГО В ІНТЕРНЕТ – МАГАЗИНІ

Безумовно, це дуже зручно – купувати товари в інтернет-магазині. Оформити замовлення можна у будь-якому місці, в будь-який зручний час та й чекати доставку.

Є звісно, деякі ризики та труднощі при здійсненні таких покупок. Серед них: відсутність можливості оглянути товар до покупки, перевірити його якість або протестувати та звісно, після замовлення доведеться деякий час чекати доставку.

На що слід звернути увагу, якщо плануєте Інтернет покупки.

▶️ Відносини, що виникають між покупцем і продавцем товарів, робіт та послуг в Інтернеті регулюються тим самим законодавством, що і звичайні покупки, а саме, Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист прав споживачів».

▶️ Договір, укладений за допомогою мережі Інтернет відноситься до категорії договорів, укладених на відстані (договорів, укладених продавцем або виконавцем послуг) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв’язку поза торговельними або офісними приміщеннями.

▶️ Перед укладанням договору купівлі-продажу інтернет-продавець повинен надати споживачеві найповнішу інформацію про магазин, товар, умови оплати, доставки та ін., згідно з ч. 2 ст. 13 Закону «Про захист прав споживачів».

▶️ Якщо інше не передбачено договором, продавець зобов’язаний доставити товар не пізніше 30 днів із моменту одержання згоди споживача на укладення договору (ч. 6 ст. 13 Закону).

▶️ Договір купівлі-продажу товару на більш, ніж 340 грн. оформлюється письмово, зазвичай це рахунок-фактура, який надсилають електронним листом або вкладають у посилку.

▶️ Інтернет — магазин має видати покупцю розрахунковий документ (чек), що засвідчує купівлю, із позначенням дати продажу (ч. 11 ст. 8 Закону).

▶️ Покупець має право розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару у відділенні служби доставки або від кур’єра.

▶️ У разі розірвання договору, продавець (інтернет-магазин) повинен повернути гроші за товар не пізніше 30 днів з моменту розірвання договору. Якщо в цей термін гроші не повернуті, продавець зобов’язаний сплачувати покупцю неустойку в розмірі 1% від вартості товару за кожен день затримки.

▶️ Якщо покупець вирішив розірвати договір, він має повідомити продавця про місце, де можна забрати товар (ч. 5 ст. 12 Закону). Обов’язок споживача зберігати товар припиняється через 60 днів після розірвання договору. Якщо протягом цього терміну продавець не забере товар, то товар стає власністю покупця, безоплатно.

▶️ Частина 5 ст. 13 Закону визначає випадки, коли споживач не має права розірвати договір, укладений на відстані (за винятком, коли таке право прямо передбачено договором).

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ПРОГУЛ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЬОГО

Пунктом 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір з працівником у разі вчинення ним прогулу без поважних причин, у т.ч. у разі відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Відсутність на роботі без поважних причин – є дисциплінарним проступком та тягне відповідальність – догану або звільнення.

Прогулом визнається відсутністю працівника на роботі, а саме, знаходження працівника поза територією підприємства, де він повинен виконувати роботу. Якщо працівник залишив саме своє робоче місце, а не територію підприємства – це не буде вважатися прогулом.

Факт відсутності працівника на роботі – повинен відобразитись у відповідному акті, підписаному комісією у складі не менше 3 осіб. Також факт відсутності відображається у табелі обліку робочого часу, а за наявності журналів або автоматизованого пункту пропуску – також там.

Роботодавець обов’язково з’ясовує причини відсутності працівника на робочому місці, їх поважність або навпаки, бере у працівника пояснення. Поважними причинами вважаються – хвороба (лікарняний лист), сімейно-побутові причини, неможливість дістатись роботи через погодні умови тощо. Неповажні, зокрема, самовільне використання працівником відгулів, відпусток, поміщення особи до медвитверезника тощо.

Притягнення працівника до дисціплінарної відповідальності – оформляється наказом. Копія наказу про звільнення працівника в зв’язку з прогулом обов’язково йому вручається. Якщо працівник так і не з’явився на роботі, копія наказу направляється йому рекомендованим листом із повідомленням. Також працівнику направляється трудова книжка та проводяться усі розрахунки по належним виплатам.

Слід пам’ятати, що відповідно до статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. При наявності на підприємстві первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, для його звільнення за прогул необхідна також згода органу первинної профспілкової організації.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР​​

Визначення поняття «шлюбний договір» регламентує глава 10 Сімейного кодексу України.

Що регулює договір. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.
➡️ Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу (спільна сумісна власність) і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
➡️ Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
Отже, особливості шлюбного договору є такими, що майнові права й обов’язки подружжя в договорі можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що якесь майно, яке належало одному з подружжя особисто, може стати їхньою спільною сумісною власністю, або може бути визначено розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите в період шлюбу.   Також може передбачати умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, або порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір може містити також положення про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.
Шлюбним договором можна визначити порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності, про звільнення житла у разі розлучення, про проживання в житловому приміщенні інших осіб (наприклад, родичів одного з подружжя) та інше.
Важливо! Положення шлюбного договору ні в якому разі не повинні зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Що не можна регулювати договором. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.
Форма договору. Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

На практиці шлюбний договір найчастіше «починає діяти» у разі розірвання шлюбу. І його наявність безперечно дозволяє уникнути довгих судових процесів щодо поділу майна.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ТРУДОВІ ПРАВА ЖІНОК, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ДЕКРЕТНІЙ ВІДПУСТЦІ У РАЗІ ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, пiд час звiльнення працiвникiв за п. 1 ст. 40 КЗпП України має бути дотримано певного порядку вивiльнення та враховано переважне право на залишення на роботi, порядок якого передбачений ст. 42 КЗпП України . Крiм того, в разi звiльнення за цiєю пiдставою дiють обмеження щодо звiльнення окремих працiвникiв, установленi ст. 184 КЗпП України.

У період відпустки по догляду за дитиною до 3 років за жінкою зберігається робоче місце, про це вказано в ст.2 Закону України “Про відпустки”. У вимогах ст. 184 КЗпП України заборонено звільнення вагітних жінок, що мають дітей до 3 років.

Зокрема, під час ліквідації підприємства з правонаступництвом звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст.184 КЗпП України можливе лише за п. 5 ст.36 КЗпП України шляхом переведення на інше підприємство, установу, які є правонаступниками. При цьому правонаступник зобов’язаний прийняти таких жінок на роботу у порядку переведення.

Також у разі повної ліквідації звільнення таких жінок відповідно до вимог ст. 184 КЗпП України відбувається з обов’язковим працевлаштуванням. Власник чи уповноважений орган здійснює їх працевлаштування самостійно або через державну службу зайнятості.

Звільнити вагітну жінку за власною ініціативою роботодавець також не має права. Звільнення допускається лише у разі повної ліквідації підприємства, де працює жінка. При цьому на власника підприємства покладається обов’язок працевлаштування вагітної.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Безоплатна правова допомога тепер і в мобільному застосунку

23 липня в Міністерстві юстиції презентовано мобільний застосунок «Безоплатна правова допомога». Проєкт реалізовано за підтримки партнерів Міністерства юстиції та Координаційного центру з надання правової допомоги – Міжнародного фонду «Відродження», Української фундації правової допомоги та компанії-розробника IDev. 

Під час вступного слова заступник Міністра юстиції Валерія Коломієць підкреслила, що Міністерство юстиції та Координаційний центр з надання правової допомоги вже більше 8 років реалізують надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги.

За допомогою додатку можна:

– зателефонувати на єдиний номер 0 800 213 103 та отримати консультацію юриста;

– «замовити» письмову юридичну консультацію;

– подати запит на отримання послуги із захисту та представництва в суді;

– надіслати запит на отримання адресної правової допомоги;

– знайти за допомогою геолокації найближчий центр або бюро правової допомоги;

– прочитати правові консультації у правничій вікіпедії WikiLegalAid тощо.

Мобільний додаток «Безоплатна правова допомога» є технологічним рішенням для вирішення проблем доступу до правосуддя. Разом з Міністерством юстиції, колегами та партнерами з фонду «Відродження» ми створили цей додаток таким, щоб він був ближчим до людей. Щоб державний сервіс, який декларовано державою – доступ до правосуддя та правова допомога – міг бути застосований кожною людиною, в якої є мобільний телефон. Фактично правова допомога приходить до кожного. Сподіваємось, це рішення буде використовуватись і буде дійсно потрібне людям

Даний додаток – це серйозний крок, щоб центри безоплатної правової допомоги і люди, які працюють в системі БПД, зарадили більшій кількості людей. Базову правову допомогу можна і потрібно надавати онлайн. Людям зовсім не обов’язково щоразу фізично відвідувати центри і бюро БПД, які сьогодні працюють. Наближення надавачів послуг до тих, хто цих послуг потребує, є вимогою часу.

ВІДПУСТКА ЧИ ГРОШОВА КОМПЕНСАЦІЯ?

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону про відпустки можна замінити частину щорічної відпустки грошовою компенсацією за бажанням працівника. Разом з цим, тривалість наданої працівнику щорічної та додаткових відпусток не має бути меншою ніж 24 календарні дні. Тому, компенсація можлива лише в межах робочого року та після його закінчення за умови, якщо працівник використав 24 календарні дні щорічної основної та додаткових відпусток за цей робочий рік.

Якщо ж у працівника є невикористані щорічні основні відпустки тривалістю 24 календарні дні кожна, то компенсації він отримати не зможе. Така вимога пов’язана з тим, що відпустка надається працівнику насамперед для відпочинку та зміцнення здоров’я, тому закон і забороняє роботодавцю компенсувати грошима ненаданий відпочинок.

Окремій категорії працівників, а саме особам віком до 18 років, заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

Накопичувати, а потім використовувати або отримувати компенсацію можна тільки щорічні відпустки, які передбачені п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, та додаткову соціальну відпустку на дітей відповідно до ст. 19 Закону. До таких відпусток належать:

✔️щорічна основна відпустка;

✔️щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

✔️щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці; інші щорічні додаткові відпустки, передбачені законодавством;

✔️додаткова соціальна відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда з дитинства підгрупи А групи І.

Якщо працівник звільняється і має невикористані відпустки за минулі роки чи поточний рік, але не хоче їх брати, підприємство виплачує йому грошову компенсацію за всі дні цих відпусток.

Незалежно від того, за який рік надається відпустка, для обчислення відпускних враховується середній заробіток працівника за останні 12 календарних місяців. Сума компенсації обчислюється як добуток середньоденного заробітку та кількості календарних днів невикористаних відпусток.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається не за робочий, а за календарний рік. Тому у разі звільнення працівника на початку або в середині року йому виплачується компенсація за таку відпустку повної тривалості.

  Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Богодухівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Богодухів, вул. Покровська, 5. тел. (05758) 3-01-82, 3-03-25.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Виїзд дитини за кордон, у тому числі без згоди одного з батьків

Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України (частина третя статті 313 Цивільного Кодексу України).

Перетинання громадянами України, які не досягли 16-річного віку, державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну:

  • паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
  • проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);
  • чинний паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, в який, записано дитину, яка прямує в його супроводі через державний кордон (до закінчення строку його дії).

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі батьків або інших осіб, уповноважених ними

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків здійснюється:

  • за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі – якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску
  • без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків:
  • якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску;
  • якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном;
  • у разі пред’явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

свідоцтва про смерть другого з батьків;

рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері);

довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без

будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України.

  • Якщо у одного з батьків є рішення суду або висновок органів опіки та піклування, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, він самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
  • Якщо у одного з батьків є рішенням суду або висновок органів опіки та піклування, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини, він самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:
  • наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
  • наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими МОЗ України.

Згода батьків на виїзд громадянина України, який не досяг 16-річного віку, за кордон оформляється у вигляді заяви, на якій справжність підпису батьків засвідчується нотаріально.

Для вчинення цієї нотаріальної дії можна звернутися до державної нотаріальної контори чи до приватного нотаріуса. Засвідчення справжності підпису на документах належить також до повноважень консульських установ.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов’язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.

У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Порушують Ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах і не маєте грошей на адвоката – звертайтеся до відділу “Валківське бюро правової допомоги”  з понеділка по п`ятницю  з 08.00 до 17.00 за телефоном:  +38 093 138 46 82

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ

Особи, які не досягли вісімнадцяти років (неповнолітні) відповідно до ст. 187 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Згідно із ст. 188 КЗпП не допускається прийняття на роботу осіб молодших 16 років. Водночас, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли 15 років.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 51 КЗпП для неповнолітніх працівників віком від 16 до 18 років встановлено скорочену тривалість робочого часу – 36 год. на тиждень; для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 год. на тиждень.

Для осіб, які не досягли 18 років, випробувальний термін при прийнятті на роботу не встановлюється (ст. 7 КЗпП).

На кожному підприємстві має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли 18 років, із зазначенням дати їх народження.

Заробітна плата працівникам молодше 18 років, згідно із ст. 194 КЗпП, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи, відрядні оплачуються за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

Молоді працівники мають право на щорічну відпустку, яка надається у зручний для них час.

Звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається тільки за згодою служби у справах дітей.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ДОХОДИ ДІТЕЙ: ЯК ОТРИМАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ДЖЕРЕЛА ТА СУМИ?

Для отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми доходів, які виплачені малолітнім дітям (до 14 років), їх батькам (усиновителям, опікунам, піклувальникам) необхідно звернутися особисто до контролюючого органу за податковою адресою (місцем проживання) дитини або до будь-якого контролюючого органу (у разі тимчасового перебування за межами населеного пункту проживання).

Так, необхідно подати Заяву щодо отримання відомостей з Державного реєстру про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків за формою № 10ДР. Заява за формою № 10ДР подається за наявності документа, що посвідчує особу одного з батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника), та свідоцтва про народження дитини.

Як зазначається, фізична особа незалежно від віку (резидент або нерезидент), яка не включена до Державного реєстру, зобов’язана особисто або через представника подати до відповідного контролюючого органу облікову картку фізичної особи – платника податків за формою № 1ДР. Ця картка водночас є заявою для реєстрації у Державному реєстрі. Також необхідно пред’явити документ, що посвідчує особу, який містить необхідні для реєстрації реквізити (прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), дату народження, місце народження, місце проживання, громадянство).

Сімейним кодексом України передбачено, що за дітей або осіб, дієздатність яких обмежена та які самостійно не можуть здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікуни або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальників (частина друга ст. 14 Сімейного кодексу України). Тому облікові картки за формою № 1ДР малолітніх осіб (до 14 років) подаються одним із батьків (усиновителем, опікуном, піклувальником) за наявності свідоцтва про народження дитини та документа, що посвідчує особу одного із батьків (усиновителя, опікуна, піклувальника).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЗВІЛЬНИВСЯ ЗА ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ? ЧИ МАЄШ ПРАВО НА ДОПОМОГУ ПО БЕЗРОБІТТЮ?

Закон № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» набув чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом внесено зміни до Прикінцевих положень Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Змінами визначено, що на період карантину для осіб, які звільнилися з роботи за власним бажанням, не будуть застосовуватися вимоги щодо відкладення виплати допомоги по безробіттю строком до 90 днів. При цьому загальна тривалість виплат допомоги по безробіттю для таких осіб не може перевищувати 270 календарних днів.

Громадяни, які звільнились з останнього місця роботи в період карантину (з 12 березня 2020 року) за власним бажанням і стали на облік в державній службі зайнятості, отримуватимуть допомогу по безробіттю з першого дня набуття статусу безробітного. Тобто на період карантину правило про відкладення виплати допомоги по безробіттю для звільнених за власним бажанням застосовуватися не буде.

Мінімальний розмір допомоги по безробіттю на період карантину становить 1 тис. грн на місяць (детальніше). Максимальний розмір не може перевищувати чотирикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2020 року – 2102 гривні), тобто не більше 8 408 грн на місяць.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЧИ МОЖЕ РОБОТОДАВЕЦЬ ЗАТРИМАТИ ВИПЛАТУ ЗА ВЕСЬ ЧАС ЩОРІЧНОЇ ВІДПУСТКИ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ?


Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, — відповідно до ч. 4 ст. 115 КЗпП та ч. 1 ст. 21 Закону “Про відпустки”.

Щорічні відпустки надаються згідно з затвердженим графіком. Роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника про майбутню відпустку не пізніш як за два тижні до дати її початку.

Проте на практиці трапляються випадки, коли працівнику необхідно взяти щорічну відпустку у стислі строки, і роботодавець йде йому назустріч. Зокрема, під час карантину для роботодавця це один зі способів зберегти колектив, не вдаючись до неправомірних звільнень.

Так, надання щорічної відпустки у стислі строки передбачає, що працівник скористається нею в період, відмінний від зазначеного у графіку відпусток. У такому випадку можна скористатися нормами ст. 7 Конвенції МОП “Про оплачувані відпустки” від 24.06.1970 р. № 132: “Суми за час відпустки виплачують до відпустки, якщо про інше не домовилися працівник і роботодавець”. Тобто у разі необхідності отримання щорічної відпустки (або її частини) у стислі строки в заяві про відпустку працівник має зазначити термін отримання відпускних, узгоджений між ним та роботодавцем (лист Міністерства праці та соціальної політики України “Про виплату відпусткових” від 05.01.2012 р. №7/13/133-12). Роботодавець у наказі про надання щорічної відпустки також зазначає новий термін виплати відпускних.

Виплата відпускних за дні щорічної відпустки в узгоджений між працівником і роботодавцем строк здійснюється у виключних випадках. Якщо щорічна відпустка надається за графіком, то роботодавець має виплатити відпускні за дні щорічної відпустки не пізніше ніж за три календарні дні до початку цієї відпустки.

Порушують Ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах і не маєте грошей на адвоката – звертайтеся до відділу “Валківське бюро правової допомоги”  з понеділка по п`ятницю  з 08.00 до 17.00 за телефоном:  +38 093 138 46 82

 Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 +++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПРАЦІВНИКА НЕЗАКОННО ЗВІЛЬНЕНО ПІД ЧАС КАРАНТИНУ: В ЯКІ СТРОКИ ЗВЕРТАТИСЯ ДО СУДУ?

Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені Кодексом законів про працю, продовжуються на період його дії. Відповідною нормою КЗпП доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року.

Кодексом законів про працю України регламентовано право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів.

Згідно зі статтею 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:
1. Працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;
2. Працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
3. Керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;
4. Власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;
5. Працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав;
6. Працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ДІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО «ЗНІМАТИ» НА ТЕЛЕФОН МОЖНА!

Поліцейські часто забороняють проводити відеофіксацію їхніх дій на місці зупинки, а особливо не дозволяють знімати їх службове посвідчення. При цьому посилаються на норми Конституції.

 Давайте ж докладніше про те, що забороняє Конституція і що поліцейські трактують не так. І, при цьому, наполегливо заставляють нас в це повірити.

Конституція України забороняє втручання в особисте й сімейне життя людини та збір конфіденційної інформації про неї без її згоди. Все!
  Публічне виконання службових обов’язків не є особистим і сімейним життям.

Законом України «Про інформацію» передбачено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. До інформації з обмеженим доступом не належать відомості про незаконні дії органів державної влади, їх посадових та службових осіб. Все!
  Інформація про суб’єктів владних повноважень, якими є поліцейські, не є конфіденційною, а значить є відкритою.

  Закону, який забороняв би фотографувати або знімати на відео службове посвідчення або дії поліцейського, не існує.

Тому, на місці зупинки не заборонено «знімати» на телефон як дії поліцейського, так і його службове посвідчення. Навпаки, фото-, відео зйомка на місці може стати у подальшому єдиним доказом незаконних дій інспектора.

Нагадаємо, що згідно із чинним законодавством поліцейський повинен чітко сказати своє ім’я та прізвище, свою посаду. Він має відразу показати своє посвідчення. Уважно дивіться на його ініціали та посаду, перевірте чи сходиться сказане працівником з написаним в його посвідченні. Відмова інспектора пред’явити службове посвідчення є грубим порушенням закону.

Якщо поліцейські будуть налаштовані агресивно і намагатимуться вибити у Вас з рук телефон не вступайте з ними в бійку, а викликайте адвоката для захисту ваших інтересів, на що ви маєте право згідно зі статтею 59 Конституції України.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

КУПУЄТЕ ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ?
І ТУТ ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК?

 Покупки через Інтернет є зручними і, напевно, стали невід’ємною частиною нашої буденності.
Але, іноді виникають нестандартні ситуації: ми можемо бути незадоволені придбаним товаром, його якістю… Та будь-що може статися і це тягне за собою проблеми, які вирішити доволі важко.

Перш за все, чим ми повинні керуватися при виникненні нестандартних ситуацій в цьому питанні – це Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до вимог цього нормативного акту справний товар, який із якихось причин не сподобався покупцеві, можна повернути протягом 14 днів з моменту придбання, а в разі купівлі поза торговельними або офісними приміщеннями (зокрема, в Інтернеті) продавець (виконавець) повинен, згідно зі ст. 12 Закону, повернути сплачені гроші без затримки не пізніше 30 днів із моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.
Покупець має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту компенсації йому необхідних коштів.

У разі отримання речі неналежної якості, покупець має право вимагати її обміну або повернення за неї коштів. Це регламентовано ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Для обміну або повернення належної якості покупцеві необхідно надати:
– сам товар (який не використовувався, заводська упаковка повинна бути не пошкодженою, в наявності також повинен/повинні бути етикетка/паспорт/гарантійний талон);
– товарний чек або накладну.

Для обміну або повернення неналежної якості покупцеві необхідно надати:
– сам товар;
– товарний чек або накладну;
– упаковку, в якій доставлявся товар;
– виробничу етикетку/паспорт товару.

За умовами повернення грошових коштів за товар належної якості, покупцеві необхідно виконати такі дії:
– звернутися до продавця і написати заяву про повернення коштів;
– повернути придбаний товар в цілій упаковці і з повною комплектацією, зазначеною в технічній документації (техпаспорті);
– надати квитанцію про покупку, товарний або касовий чек (накладну).

Уникайте умов про попередню оплату. При попередній оплаті товару продавець опиняється у виграшній ситуації, оскільки він отримав вже свій заробіток, не передавши при цьому товар. Крім цього, товар може дійти до Вас із значним запізненням. Це також допоможе Вам уберегтися від так званих «фейкових» інтернет-магазинів.
Але, якщо ж обіцяний товар до Вас так і не прийшов, а його вартість Вами вже оплачена (можливо частково), то дії продавця можна розцінювати за нормами кримінального законодавства України. У такому випадку варто звернутися до поліції з відповідною заявою.

В інтересах споживачів Кабінет Міністрів України затвердив «Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню)»https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/172-94-%D0%BF.

Повернути продукцію і отримати назад свої гроші можна далеко не за всі групи товарів. До списку таких товарів потрапили всі продовольчі товари (їжа, напої, алкоголь, тютюнові вироби), ліки, медичні інструменти, прилади та апарати, предмети санітарної гігієни. Також обміну та поверненню не підлягають деякі непродовольчі товари: постільна та натільна білизна, косметика, парфумерія, товари для новонароджених, ювелірні вироби, друкована продукція та інше.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ДИСТАНЦІЙНИЙ РЕЖИМ РОБОТИ

    2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон). Зокрема, Законом регламентовано гнучкі форми організації праці, що передбачає дистанційний режим роботи.

Дистанційна (надомна) робота – це форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

Стаття 24 КЗпП містить вимогу щодо письмової форми укладення договору про дистанційну (надомну) роботу. Винятком з цього правила є запровадження такого режиму роботи у період загрози поширенню епідемії, пандемії та (або) на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру, коли умову про таку роботу достатньо зазначити у наказі (розпорядженні) керівника.

Законодавство дає право працівнику самостійно обирати місце для виконання роботи та не містить особливих вимог до нього.

Водночас при запровадженні дистанційної роботи мають бути обумовлені умови, що визначають взаємні обов’язки сторін. Сторони трудового договору мають самостійно домовитися про систему оплати праці (погодинну чи відрядну), строки виконання робіт, способи контролю за її виконанням, питання охорони праці, відповідальності сторін тощо.

Статтею 125 КЗпП передбачено, що працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію). Розмір і порядок виплати цієї компенсації визначаються роботодавцем за погодженням із працівником. Також можна домовитись про компенсацію витрат за використання електроенергії та води, зв’язку та обслуговування обладнання тощо.

 

При дистанційній роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, правила внутрішнього трудового розпорядку на них не поширюються і оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу. Але роботодавцю необхідно забезпечити облік виконаної роботи з використанням будь-яких методів обліку, щодо яких сторони дійшли згоди.

При проведенні оплати за виконану роботу мають бути дотримані норми статті 115 КЗпП щодо виплати заробітної плати не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Тривалість робочого часу «дистанційників» не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП (40 або менше годин на тиждень).

Окремі умови застосування дистанційного режиму роботи можуть бути узагальнені в колективному договорі. Наприклад, у колективному договорі можна передбачити переважне право окремих категорій працівників на встановлення такого режиму роботи (неповнолітні, працівники з сімейними обов’язками, похилого віку, особи з інвалідністю тощо).

Таким чином, на «дистанційників» повною мірою поширюється законодавство про працю з урахуванням специфіки та особливостей застосування дистанційного режиму роботи, які обумовлюються у трудовому договорі. Виконання дистанційної (надомної) роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Для забезпечення безперебійного надання правової допомоги та виконання покладених завдань відділом «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги створено можливість отримання правової допомоги від держави на період карантину та проведення протиепідемічних заходів дистанційно, звернувшись наступними способами:

– надіславши звернення поштою на адресу: Харківська область,62103, м. Валки, вул. Харківська, 2

–  надіславши електронне звернення на адресу: valkivske@legalaid.kh.ua;

–  зателефонувавши за тел.. (05753) 5-26-88; моб. (093) 138-46-82;

–  звернутися на єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ГНУЧКИЙ РЕЖИМ РОБОЧОГО ЧАСУ

   2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон).

Зокрема, Законом регламентовано гнучкі форми організації праці, що передбачає гнучкий режим робочого часу.

Гнучкий режим робочого часу (ГРРЧ) – це форма організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу. Тобто окремий працівник (група працівників) може працювати за індивідуальним графіком роботи, який відрізняється від загального графіка роботи підприємства, установи, організації.

Відповідні норми закріплено в оновленій статті 60 КЗпП України.

Про такий графік роботи можна домовитись (як при прийнятті на роботу, так і згодом) на визначений строк або безстроково, в усній або письмовій формі.   Порядок та умови ГРРЧ доцільно визначити в правилах внутрішнього трудового розпорядку.

ГРРЧ може застосовуватися в різних варіантах щодо початку та закінчення робочого дня, його тривалості, перерви на харчування та відпочинок, залежно від специфіки роботи, можливостей та/або бажання працівника, інших обставин (нерівномірного завантаження працівників роботою, коли основний обсяг робіт припадає на початок чи кінець робочого дня або виходить за його межі; сімейних обставин працівника; значної віддаленості місця роботи від місця проживання, навчального закладу дитини, лікувальної установи тощо).

Такий режим роботи є альтернативою ненормованому робочому часу, якщо виробничі процеси дозволяють надання працівникам вільного від роботи часу для відпочинку чи вирішення особистих питань з відсутністю їх у цей час на робочому місці. Працівник частину робочого часу перебуває на території підприємства (установи, організації) з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а іншу – визначає на свій розсуд.

За таких умов передбачено лише обов’язок працювати упродовж встановленої кількості робочих годин, наприклад, 8 годин на день, чи в цілому 40 годин на тиждень. Роботодавець, в свою чергу, має забезпечити достовірний облік робочого часу.

Робочий час при ГРРЧ складається з трьох частин:

1️. фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки;

2️. змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;

3️. час перерви для відпочинку і харчування.

Тривалість роботи в окремі дні може бути як меншою, так і більшою порівняно з тривалістю робочого дня, встановленою правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

При багатозмінній організації роботи, а також у разі безперервного виробництва та у інших випадках, які передбачають обов’язкову присутність працівника в чітко визначені правилами внутрішнього трудового доцільність застосування ГРРЧ визначається роботодавцем.

При цьому, Закон передбачає, що у разі виробничо-технічної необхідності та/або для виконання невідкладних чи непередбачуваних завдань власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган може тимчасово (на термін до одного місяця протягом календарного року) застосовувати до працівників, яким визначено гнучкий режим робочого часу, загальновстановлений на підприємстві, в установі, організації графік роботи. При цьому норми частини третьої статті 32 КЗпП України не застосовуються.

У разі відрядження на працівника поширюється режим робочого часу того підприємства (установи, організації), до якого (якої) його відряджено.

Застосування гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін в нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Виконавчий напис нотаріуса: що це, коли воно працює.

 Виконавчий напис нотаріуса: що це?

Даний інструмент існує як вид захисту цивільних прав. Тобто, виконавчий напис нотаріуса – це розпорядження нотаріуса щодо стягнення грошової суми від боржника до кредитора, або після повернення, або передачі майна кредитору. Виконавчий напис здійснюється за заявою стягувача та на оригіналі документа. Звичайно ж така діяльність нотаріуса регулюється певними законами, з переліком яких можна ознайомитися нижче.

Законодавство: Цивільний кодексу України, Закон України «Про нотаріат» (глава 14), постанову Кабміну «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» Постанова КМУ № 1172, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Закон України «Про виконавче провадження» та ін.

 

У яких випадках можливе вчинення виконавчого напису нотаріуса?

 

Даний перелік ви зможете знайти в Постанові Кабміну № 1172.

Виконавчий напис як виконавчий документ може бути застосована до таких документів:

  • Нотаріально завірені договору, які передбачають сплату грошових сум чи повернення майна.
  • Іпотечні договори.
  • Кредитні договори, за якими виникла заборгованість.
  • Документи, які встановлюють заборгованість підприємств, організацій за відрахуваннями творчим співтовариствам України за використання творів літератури і мистецтва.
  • Документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей, які потребують тривалого лікування.
  • Документи, що встановлюють заборгованість батьків або осіб, які їх замінюють, за утримання дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання.
  • Документи, які підтверджують заборгованість залучених до матеріальної відповідальності звільнених з військової служби військовослужбовців, що і військовозобов’язаних після закінчення зборів, що не відшкодували заподіяну ними шкоду державі.
  • Договору лізингу, які передбачають в безспірному порядку повернення об’єкта лізингу.
  • Документи, які встановлюють заборгованість орендарів по орендній платі за користування об’єктом оренди.
  • Векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку.
  • Нотаріально завірені товарні та фінансові аграрні розписки.
  • Документи, які підтверджують заборгованість по виплаті дивідендів.

 

Механізм захисту від нотаріуса

Ми вже згадували вище, які є “підводні камені” щодо нотаріуса і виконавчого напису на деяких документах, тому пропонуємо Вам наступний алгоритм дій:

Якщо ви брали позику і з якихось причин у вас утворився борг – це перший тривожний дзвіночок. У такій ситуації ви повинні постійно моніторити себе в Єдиному реєстрі боржників.

Якщо в даному реєстрі ви себе все-таки знайшли, то не зволікайте і йдіть знайомитися зі справою до виконавчої служби (обов’язково зніміть копії всіх документів).

Далі, звичайно ж, шукайте профільного адвоката за кредитними спорах, який зможе скасувати виконавчий напис нотаріуса.

Ключові моменти і порядок стягнення за виконавчим написом нотаріуса

Документи, що підтверджують заборгованість, повинні бути оформлені відповідно до вимог ст. 9 ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” (цю важливу деталь зазначив Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму рішенні у справі №6-4882св11)

Банк повинен проінформувати боржника про розмір заборгованості до моменту вчинення напису, що має підтверджуватися відповідними доказами.

Обов’язкова перевірка нотаріусом наявності або відсутності спору між сторонами щодо заборгованості.

З дня виникнення вимоги минуло не більше 3-х років, а у відносинах між підприємствами – максимум року.

Термін дії виконавчого напису нотаріуса (пред’явлення до примусового виконання) – один рік.

Порядок стягнення за виконавчим написом нотаріуса повністю відповідає Закону “Про виконавче провадження”.

Оскарження виконавчого напису нотаріуса

Винесення виконавчого напису є, в першу чергу, нотаріальних дій. Відповідно до Закону “Про нотаріат” ви маєте право оскаржити незаконні нотаріальні дії.

Звертаємо вашу увагу на те, що позовні вимоги повинні звучати саме так: “прошу визнати виконавчий напис нотаріуса такий, що не підлягає виконанню”. Це дуже важливе питання, тому що досить часто суди відмовляють саме через неправильно сформульованих позовних вимог в прохальною частини позову, наприклад: “визнати виконавчий напис недійсною” або ж “скасувати виконавчий напис”.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Як зробити ставку на спорт і втратити все

В Україні розпочинається новий футбольний сезон, а разом з ним зростає популярність букмекерських контор.

І хоча чинним законодавством, а саме Законом “Про заборону грального бізнесу в Україні” їх діяльність є забороненою, такі компанії успішно працюють у нашій країні. Адже формально цей бізнес чудово вкладається у визначення “лотерея тото” – лотерея, переможці в якій визначаються залежно від вгадування  результатів  випадкових подій у різних видах  професійних та (чи) аматорських змагань, що включені до опублікованої програми тиражу лотереї. І така “лотерея” начебто і не є букмекерською діяльністю, а тому не підпадає під заборону.

При цьому з дрібнішим гральним бізнесом наша держава бореться, і навіть застосовує до нього чималі санкції.

❗️ Але після прийняття Рішення Європейського суду з прав людини “СВІТ РОЗВАГ, ТОВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ” електронні казино та власники гральних автоматів знову отримали шанс вийти із тіні.

Але фактично навіть ставка у начебто легальній букмекерській конторі не гарантує вам того, що ви дійсно отримаєте виграш.

? Наприклад, у справі №184/1940/18 щасливчик з м.Покров виграв на ставках понад 130 000 гривень. От тільки отримати свій виграш він не зміг через  невідповідність персональних даних: вигаданий нікнейм аккаунту не співпадав зі справжнім іменем гравця.

 

Справа дійшла до Верховного Суду, який не став на сторону  позивача: до позовних матеріалів не долучено жодного доказу, який би свідчив про наявність фактичних договірних чи будь-яких інших правовідносин між позивачем та відповідачами та наявність у відповідачів будь-яких зобов’язань відносно позивача. При цьому, долучений до матеріалів справи скріншот з веб-сторінки не може вважатись належним доказом на підтвердження таких обставин, оскільки в останньому не зазначено із якого веб-сайту здійснено таке викопіювання, не підтверджено і не доведено, що нікнейм «максим ромашов» належить саме позивачу, а марка PARI MATCH належить ТОВ «Парі Матч».

? Більше того, бажання зробити ставку та отримати примарний виграш інколи штовхає людей на вчинення злочину. Наприклад,  у справі №348/1187/18 горе-гравець, що “позичив” кошти із каси роботодавця, був засуджений за ч.1 ст.191 КК України. До речі, його ставка на матч  «Барселона – Рома» не зіграла, у зв’язку з чим всі гроші були втрачені.

? А от у справі №5-5053ск15 лейтенант, зробивши ставку на спорт, був засуджений за ч. 2 ст. 410 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Він також вирішив поставити на подію не свої кошти, а гроші  військової частини, виділені на виплату грошового забезпечення та винагороди за участь у  проведенні АТО військовослужбовцям військової частини.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО ТАКЕ ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО УКЛАДЕННЯ

Швидкий ритм сучасного життя змушує людей перекладати свої справи та обов’язки на інших. Через роботу, турботу про родину часто не залишається часу на інші, не менш важливі справи. І якщо посилку з іншої країни прямо до дверей може доставити кур’єр, то отримання заробітної плати не довіриш першому-ліпшому знайомому.

Все більшого поширення набуває таке явище, як делегування повноважень з укладанням договору доручення та підписанням довіреності в цивільному обороті. Повіреним в цьому випадку часто виступає юрист, який може здійснювати від імені довіритель різноманітні дії: купівлю-продаж майна, представляти юрибичних осіб фізичних осіб під час здійснення державної реєстрації.

Укладання договору доручення

Згідно цивільного законодавства, за договором доручення одна сторона (ПОВІРЕНИЙ) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (ДОВІРИТЕЛЯ) певні юридичні дії. Суть договору полягає у прописанні конкретних юридичних дій, способу та строків їх виконання. Слід памятати, що лише довіритель має права та обов’язки, повірений є лише дистанційним представником довірителя. Наприклад, у випадку підписання договору між компаніями А і Б, представництва які знаходятся у різних містах, щодо купівлі нерухомості, майнове право лишається за компанією-покупцем, а не за повіреним, який його купив з дорученням.

Чим відрізняються договір доручення та довіреність

 Дові́реність — письмове уповноваження, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами і має свій строк чинності.

Договір доручення є більш широким понянттям і згідно зі ст. 1000 ЦК за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно з ч. З ст. 244 ЦК основною метою довіреності є засвідчення факту уповноваження особи на вчинення певних юридичних дій. Натомість основною метою договору доручення є визначення умов такого уповноваження. Наприклад, якщо між сторонами укладений договір доручення, метою якого є купівля автомобіля за кордоном для довірителя, предметом такого договору є укладення повіреним договору купівлі-продажу із закордонним продавцем в інтересах довірителя (вчинення юридичних дій). Повноваження повіреного на укладення договору купівлі-продажу, на сплату митних, податкових та інших платежів під час його оформлення, перетину кордону, а також на керування придбаним для довірителя автомобілем тощо підтверджуються довіреністю. Умовами договору доручення є процедура доставки автомобіля довірителю, виплата винагороди повіреному тощо, тобто, дії, які є необхідними для виконання договору доручення.

Що необхідно включити в договір доручення?

Найважливішою умовою є визначення предмету договору. Вони мають бути прописані максимально чітко, зрозуміло, з використанням формулювань, які не можуть бути двояко трактовані. Обов’язково потрібно окреслити межі повноважень, права, обов’язки обох сторін. також необхідно встановити відповідальність у випадку невиконання прописаних домовленостей будь-якою із сторін. Окремо слід винести умови оплати, термін чинності договору, винагороду повіреного. Не зайвим буде нотаріально засвідчити договір доручення, їхоча це не є обов’язковим.

Договір дорученя і інші види цивільно-правових договорів

У цивільному праві існує ряд договорів, які мають спільні риси з договором доручення.

Наприклад, договір комісії. Цей договір полягає в тому, що одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату чинить один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.  Головна відмінність інститутів комісії та доручення полягає в тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як повірений — від імені довірителя у договорі доручення), а від свого власного імені і предметом договору комісії є надання представницьких послуг у сфері торгівлі, а не правочин, як у випадку договору доручення.

Аналогічно, у договорі підряду, предметом договору є робота, яку одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЯК ВІДНОВИТИ СУДОВЕ ТА ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМ ОСОБАМ

   На сьогоднішній день більшість документів, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території Луганської та Донецької області, у зв’язку з бойовими діями, втрачено.

Законодавством України встановлено відповідний порядок для поновлення втрачених документів. Судові рішення про майнові та немайнові стягнення не є винятком. Для стягнення боргу з відповідача, необхідно відновити судове та виконавче провадження.

Алгоритм дій наступний:

  1. Необхідно звернутися до відділу державної виконавчої служби, в якому знаходилось виконавче провадження з листом щодо стану провадження.

  Увага!!! Відділи державної виконавчої служби перереєстровані на території підконтрольній українській владі та знаходяться за новими адресами. Дізнатись, де знаходиться потрібний відділ виконавчої служби Донецької чи Луганської області можна на сайті Міністерства юстиції України. Виконавча служба на Ваш лист повідомить, що виконавче провадження, у зв’язку з військовими діями, втрачено. Ця відповідь буде підставою для звернення до суду з заявою про відновлення судового провадження.

  1. Необхідно звернутися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадженнявідповідно до підсудності, встановленої розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 №2710/38-14. Адресу суду можна знайти на офіційному веб-порталі «Судова влада».

В заяві зазначається :

– яке провадження необхідно відновити (номер провадження);

– чи було у справі ухвалено рішення по суті справи або постановлена ухвала про закриття провадження;

– процесуальний статус в справі (позивач, відповідач);

– учасники провадження, їх місце проживання чи місцезнаходження;

– що відомо про обставини втрати провадження, про місцезнаходження копій документів провадження;

– які саме документи по справі необхідно поновити;

– для якої мети необхідне їх поновлення.

До заяви про відновлення втраченого провадження бажано додати документи або їх копії, що збереглись і стосуються справи.

  Увага: відповідно до ст. 409 ЦПК України судовий збір за подачу заяви про відновлення втраченого судового провадження не сплачується!

За результатами розгляду зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

  1. Необхідно звернутися до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа.
  2. Дублікат виконавчого листа направляється поштою на адресу чи надається особисто до відділу державної виконавчої служби. До дублікату обов’язково додаєте заяву про відновлення виконавчого провадження.У заяві зазначається:

– номер провадження, яке потрібно відновити;

– реквізити виконавчого документа (номер, дата, найменування суду);

– сторони виконавчого провадження, їх місце проживання чи місцезнаходження (у разі наявності інформації);

– обставини втрати матеріалів виконавчого провадження.

Державний виконавець, в свою чергу, виносить постанову про відновлення втраченого (знищеного) виконавчого провадження і не пізніше наступного дня надсилає її стягувачу та боржнику.

Відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Порушують Ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах і не маєте грошей на адвоката – звертайтеся до відділу “Валківське бюро правової допомоги”  з понеділка по п`ятницю  з 08.00 до 17.00 за телефоном:  +38 093 138 46 82

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

РІВНОПРАВНІСТЬ БАТЬКІВ У СПОРАХ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

   Однією з найгостріших проблем, з якою стикається подружжя після розлучення – це проблема визначення місця проживання дитини, оскільки саме від цього залежить кількість часу, який кожен з батьків може спілкуватися з дитиною, займатися її вихованням та організовувати відпочинок.

При цьому Сімейний кодекс України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (Ст. 141 Сімейного кодексу України). Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (Ст. 160 Сімейного кодексу України).

Таким чином, відповідно до положень вищевикладених статей батьки мають абсолютно рівні права щодо вибору ім’я дитині, виховання, розвитку, відпочинку, навчання, управління майном, та з багатьох інших питань, які виникають у сімейному житті. Не є виключенням і питання стосовно вибору місця проживання дитини. Так, якщо батьки дитини проживають окремо, вони можуть визначити її місце проживання шляхом звичайної домовленості між собою, або уклавши договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак на практиці виникають ситуації, коли батьки не знаходять порозуміння між собою з цього приводу та вимушені звертатися до органів опіки чи піклування або безпосередньо в суд, що передбачено ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України.

До якого з цих органів краще звертатися для визначення місця проживання дитини?

На практиці більшість батьків звертаються безпосередньо до суду. Оскільки рішення органів опіки та піклування не є остаточним та має на практиці скоріш «рекомендаційний характер», один з батьків може не погодитися з висновком цього органу та просто ігнорувати його. Крім того, у будь – якому випадку орган опіки та піклування, в силу вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, буде приймати участь у вирішенні судом місця проживання дитини та висловлювати свою позицію, якщо батьки все ж таки будуть звертатися до суду з цього приводу.

Яким чином суд вирішує питання щодо місця проживання дитини?

Як вбачається зі змісту ст. 161 Сімейного кодексу України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Порушують Ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах і не маєте грошей на адвоката – звертайтеся до відділу “Валківське бюро правової допомоги”  з понеділка по п`ятницю  з 08.00 до 17.00 за телефоном:  +38 093 138 46 82

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ЯК ПОВЕРНУТИ ГРОШІ ЗА ПУТІВКУ, ЯКЩО ВАША  ВІДПУСТКА ЗІРВАЛАСЯ

    Все залежить від умов договору з турфірмою, де мають бути прописані:

–  можливі терміни відмови;

–  можливі причини невиїзду.

 В одних фірмах Вам можуть повернути гроші за готель і трансфер, якщо вони ще не сплачені, а в інших можуть і зовсім відмовити у виплатах.

 На такі випадки деякі туристичні фірми пропонують страховки від невиїзду.

 Якщо така страховка у вас є, ви зможете отримати повернення грошей у таких випадках:

–  хвороба або смерть самого туриста або його родичів;

–  відмова у візі або затягування термінів з її отриманням;

–  виклик до суду, якщо на момент оформлення поліса, про ймовірність такого виклику вам не було відомо;

–  надзвичайні ситуації, що призвели до значної шкоди і вплинули на матеріальне становище туриста – пожежа , пограбування квартири та багато іншого;

–  дострокове повернення застрахованої туриста з поїздки у випадку смерті чи раптової смерті когось із близьких родичів. 

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківьке бюро правової допомоги»  Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Вали, вул. Харківська, 2. тел. +380931384682.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

ГОЛОВНІ ВИМОГИ, ЯКИХ ПОВИННІ ДОТРИМУВАТИСЬ РОБОТОДАВЦІ ПРИ ВИВІЛЬНЕННІ ПРАЦІВНИКІВ

   Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу Законів про Працю України (КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом в разі скорочення чисельності або штату працівників.

У разі прийняття рішення роботодавцем щодо скорочення чисельності або штату працівників законодавством про працю України визначено певні процедурні зобов’язання, яких роботодавець повинен дотримуватися при звільненні працівників.

  1. Звернення до профспілки щодо проведення консультацій з питань скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно зі статтею 494 КЗпП та статтею 22 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” роботодавець не пізніше як за 3 місяці до намічуваних звільнень з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв’язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації повинен надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо заходів по звільненню працівників та провести з ними консультації, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом’якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

  1. Визначення переважного права на залишення на роботі у разі скорочення чисельності працівників.

На підставі змін, які передбачаються в штатному розписі, визначаються конкретні працівники, які підлягають звільненню. При визначені працівників, які підлягають звільненню, необхідно враховувати переважне право на залишення на роботі, яке надається працівникам із більш високою кваліфікацією й продуктивністю праці, що визначено статтею 42 КЗпП.

При визначенні переважного права на залишення на роботі також слід враховувати пільгові категорії громадян, звільнення яких з ініціативи роботодавця заборонене, а саме згідно статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

  1. Попередження працівників про можливе скорочення чисельності або штату працівників та пропонування іншої роботи.

Відповідно до вимог статті 492 КЗпП про звільнення у зв’язку з скороченням чисельності або штату на підприємстві, в установі, організації працівники попереджаються не пізніше ніж за 2 місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникам іншу роботу на тому ж підприємстві — звісно, якщо така є.

У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, — інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров’я.

З пропозицією про переведення роботодавець має звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з’являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій).

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

  1. Повідомлення Державної служби зайнятості України про заплановане масове вивільнення.

Частиною третьою статті 492 КЗпП визначено, що у разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України “Про зайнятість населення”, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до статті 48, пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України „Про зайнятість населення” роботодавці зобов’язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 317 затверджено Порядок подання форми звітності № 4-ПН “Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці” відповідно до якого зазначена форма заповнюється підприємствами, установами та організаціями у разі запланованого масового вивільнення працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання. Інформація подається підприємствами, установами, організаціями не пізніше ніж за два місяці до вивільнення працівників до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі – територіальний орган) за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

 

  1. Звернення до первинної профспілкової організації (профспілкового представника) щодо скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 43 КЗпП визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 частини першої (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Важливим для профспілки є дотримання п’ятнадцятиденного строку розгляду подання роботодавця, як це передбачено частини 1 статті 39 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”. Необхідно також дотримуватися вимог вказаної статті та частини 5 статті 43 КЗпП, якими встановлено, що профспілковий орган повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору (частина 5 статті 43 КЗпП).

  1. Звільнення працівника, видача йому трудової книжки та проведення розрахунку.

Звільнення працівників повинно відбуватись не раніше закінчення двомісячного попереджувального строку.

За наявності згоди працівника (заяви про скорочення строку попередження) його звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України до закінчення двомісячного строку є правомірним. Інше тлумачення означає обмеження встановлених статтею 43 Конституції України прав попередженого про звільнення працівника, який знайшов нове місце роботи, а також щодо вільного вибору роботи та заборони використання примусової праці.

У день звільнення працівнику видається належно оформлена трудова книжка та копія наказу про звільнення (стаття 47 КЗпП).

Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору згідно пункту першого частини першої статті 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, (у тому числі грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки згідно статті 38 КЗпП України та вихідної допомоги згідно статті 44 КЗпП), провадиться в день звільнення згідно статті 116 КЗпП.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ОПЛАТА РОБОТИ У ВИХІДНІ ТА СВЯТКОВІ ДНІ

Залучення працівників до роботи у вихідні, а також святкові дні провадиться за письмовим наказом керівника, у якому зазначається вид компенсації за таку роботу. У наказі також необхідно вказати працівників, бригади, ділянки, відділи тощо, які працюватимуть у ці дні. Якщо роботу працівника у святковий (неробочий) день визначено графіком змінності, окремого наказу щодо його залучення до роботи в цей день не потрібно.

Так, згідно зі ст. 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися за день за згодою сторін у грошовій формі у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку. Отже, якщо працівник працював у свій вихідний день, у нього є вибір — або взяти відгул, або отримати оплату в подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП, як і робота у святкові та неробочі дні.

Термін надання іншого дня відпочинку визначається за згодою сторін. У разі залучення згідно із законодавством до роботи працівників у вихідні дні, які є загальними вихідними днями (субота, неділя) або визначені за графіком роботи (змінності), та за згодою сторін обрано компенсацію іншим днем відпочинку, то робота у вихідний день оплачується в одинарному розмірі, а день відгулу не оплачується.

Як зазначається, якщо у вихідний день працівник відпрацював тільки чотири години та отримує інший день відпочинку — відгул, то в одинарному розмірі йому будуть оплачені тільки чотири години.

У наказі про залучення до роботи у вихідний день слід зазначати спосіб компенсації, що встановлюється за взаємною згодою роботодавця та працівника. Якщо працівнику надається відгул, у наказі бажано вказати, коли працівник відпочиватиме.

Працівник не має права обрати день відгулу без згоди роботодавця. Невихід на роботу може бути розцінений як прогул без поважних причин, що може стати причиною звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП.

Таким чином, відповідно до ст. 107 КЗпП робота у святковий і неробочий день (частина четверта ст. 73 КЗпП) оплачується в подвійному розмірі. Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Подвійний розмір оплати за роботу у вихідні або святкові (неробочі) дні поширюється тільки на часові (денні) ставки або відрядні розцінки, до інших виплат (різних видів доплат, надбавок, премій тощо) він не застосовується.

Під час визначення годинної тарифної ставки для оплати фактично відпрацьованих годин у святкові, неробочі дні необхідно місячний оклад працівника розділити на місячну норму тривалості робочого часу на відповідний місяць, затверджену правилами внутрішнього трудового розпорядку для цього підрозділу (працівника).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПРАВА СПОЖИВАЧА: ІНСТРУКЦІЯ ДЛЯ ПРОДАВЦЯ

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та їх виробниками, продавцями та виконавцями є надзвичайно популярними та необхідними для кожної людини. На жаль, іноді внаслідок цих відносин позитивного результату для їх сторін не вдається досягти. Мова йде про незадоволення споживачем придбаним товаром чи отриманою послугою. Законодавець досить ретельно закріпив права та захист споживачів при виникненні таких ситуацій. Більше того, дана тема стала об’єктом дослідження великої кількості наукових праць та практичних консультацій. Попри це, позиція продавця при таких дослідженнях ставилась на другий план, оскільки основна увага приділялась саме захисту прав споживачів.

 Метою цієї статті є надання практичних рекомендацій та алгоритму дій продавцям на основі аналізу Закону України “Про захист прав споживачів” (далі – Закон) при виникненні ситуацій, пов’язаних із реалізацією споживачем своїх прав, передбачених в профільному законі.

Для початку варто з’ясувати певні теоретичні аспекти, знання яких є необхідне при виконанні подальших інструкцій

Згідно з законодавством після придбання товару покупець може звернутись до продавця з претензіями стосовно придбаного товару. В даному контексті товари можуть мати:

1) Належну якість – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем (п. 13 ст. 1 Закон України “Про захист прав споживачів”);

2) Неналежну якість – відповідно властивість продукції, яка не відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем, тобто характеризується наявністю одного чи декількох недоліків (істотних недоліків).

Недолік – будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред’являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем). (п. 15 ст.1 Закону).

Істотний недолік – недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

а) він взагалі не може бути усунутий;

б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів;

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором; (п. 12 ст.1 Закону).

Відповідно до встановлення якості придбаного товару буде залежати подальший алгоритм дій продавця та покупця.

Інструкція щодо дій продавця із товарами належної якості

Якщо товар належної якості не задовольнив покупця за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, то покупець має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний протягом 14 днів (ст. 9 Закону).

Товар належної якості, підлягає обміну, якщо

1) товар не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики;

(Подряпини, тріщини, розриви та ін. на товарі, втрата розрахункового документу (чеку), пошкодження упаковки чи ярлика будуть правомірною причиною відмови в задоволенні вимог споживача).

2) пройшло менше 14 днів з моменту придбання товару;

3) у покупця є касовий або товарний чек (розрахунковий документ), виданий споживачеві разом з проданим товаром;

4) якщо товар не належить до Переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню), затвердженого Додатком № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №172.

Лише при сукупному виконанні даних умов товар може підлягати обміну.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право:

1) придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості;

2) розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару.

Розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі.

Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору – в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.)

3) здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж (в даному випадку продавець зобов’язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.)

Інструкція щодо дій продавця із товарами НЕналежної якості

Відповідно до ч.5 Закону продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача) зобов’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

Згідно з ст. 8 Закону при виявленні протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач має право вимагати (на вибір):

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк (розумний строк – проміжок часу, за який адекватно враховуючи фактори недоліку відповідальна особа зможе їх усунути);

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

В разі невиконання однієї з вимог споживач має право заявити іншу вимогу із зазначеного переліку.

Якщо протягом встановленого гарантійного строку виявлено істотні недоліки, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов’язкових для сторін правил чи договору, має право вимагати (на вибір):

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов’язані інформувати споживача про підприємства, що задовольняють вимоги, вказані в ст. 8 Закону.

Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п’ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача).

За наявності товару вимога споживача про його заміну (якщо вже куплений товар має істотний недолік) підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості експертизою – протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін.

У разі відсутності товару вимога споживача про його заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви.

Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару в установлений строк неможливо, споживач вправі на свій вибір пред’явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст.8. Закону.

Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості, ціна на який змінилася, перерахунок вартості не провадиться. При заміні на товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості перерахунок вартості товару з недоліками у разі підвищення ціни провадиться виходячи з його вартості на час обміну, а в разі зниження ціни – виходячи з вартості на час купівлі.

Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору – в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

У разі придбання споживачем непридатного харчового продукту продавець зобов’язаний замінити його на харчовий продукт, який є придатним до споживання, або повернути споживачеві сплачені ним кошти.

При пред’явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред’явлення або за згодою сторін в інший строк.

Важливо вчасно виконати дану вимогу, адже згідно ч.9 ст. 8 Закону за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару.

За п.10 ч.3 ст. 8 Закону споживач має право пред’явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару і після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред’явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено – протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника.

Вимоги пред’являються протягом встановленого гарантійного строку – строку, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов’язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв’язку з введенням її в обіг.

Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції.

Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров’я, майна споживачів і навколишнього природного середовища (продовольчі товари, зокрема дитяче харчування), встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком.

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

 ПРОТЕ, указані вимоги розглядаються лише після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Якщо покупець не має документа, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу, то і право на вищезазначені вимоги на нього не поширюється.

Вимоги споживача, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Істотні недоліки, що виникли з вини виробника (продавця, виконавця), чи фальсифікований товар у разі виникнення потреби у визначенні причини втрати якості товару, гарантійний термін якого не вичерпався, підтверджуються висновком експертизи, яку продавець відповідно до п. 13 Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 506 “Про затвердження Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів”, зобов’язаний організувати у триденний термін із дня одержання письмової заяви від споживача.

Обов’язок організувати проведення експертизи пов’язується з умовою наявності потреби у визначенні причин втрати якості товару. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право на оскарження висновків експертизи у судовому порядку.

Якщо у висновках експертизи або спеціаліста (сервісного центра) буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов’язаний відшкодувати продавцю (виконавцю, підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення експертизи / дослідження втрати якості спеціалістом (сервісним центром).

Отже, продавець або організація, що виконує функції продавця на підставі договору, вправі відмовитися від задоволення вимог споживача з приводу недоліків товару, якщо:

1) вимоги пред’явлені після закінчення термінів позовної давності, встановлених законодавством (1 рік);

2) недоліки, із приводу яких заявлена вимога, виникли після передачі товару споживачеві в результаті порушення споживачем встановлених правил використання, збереження або транспортування, дій третіх осіб або обставин нездоланної сили, і це доведено продавцем (виробником) або організацією, що виконує функції продавця (виробника) на підставі договору з ним;

3) споживач не надав товарний (касовий) чек, а у відношенні товарів, на які встановлені гарантійні терміни, технічний паспорт або інший документ, що його замінює.

Алгоритм дій по роботі з клієнтами, які заявили претензії стосовно придбаних товарів

  1. Встановлення предмету, з приводу якого виникають вимоги покупця

На даному етапі спеціалісту магазину по роботі з клієнтами потрібно вислухати клієнта та перевірити факт покупки товару в даному магазині. Тобто слід з’ясувати, чи має покупець розрахунковий документ (чек). Якщо чеку немає – споживач не має права на задоволення своїх вимог, адже покупка формально не підтверджена.

  1. Перевірка якості придбаного покупцем товару (на належну якість чи неналежну якість)

Якщо товар належної якості, спеціаліст магазину по роботі з клієнтами повинен :

1) Перевірити чи товар, який покупець бажає обміняти, не входить до Переліку товарів, що не підлягають обміну (якщо товар є в переліку – задоволення вимог неможливе).

2) Перевірити чи не пройшло 14 днів від дати покупки (якщо пройшло більше 14 днів – задоволення вимог неможливе).

3) Перевірити чи товар не використовувався і чи збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики (якщо на товарі є подряпини, пошкодження – задоволення вимог неможливе, не збережено повний комплект товару, ярлики, захисні плівки, заводське маркування, пошкоджено цілісність упаковки – задоволення вимог неможливе).

Якщо товар НЕналежної якості, спеціаліст магазину по роботі з клієнтами повинен:

1) Перевірити наявність у покупця документу, що засвідчує гарантійні зобов’язання продавця (виробника).

Незважаючи на це, навіть якщо гарантійний строк закінчився – покупець зможе задовольнити свої вимоги лише після висновку експертизи або дослідження втрати якості спеціалістом (сервісним центром), в якому буде доведено, що недолік в товарі допущений з вини виробника.

2) Визначити причини втрати якості продукції.

Втрату якості можна встановити двома шляхами:

  • проведенням дослідження втрати якості спеціалістом самого продавця, спеціалістами пов’язаного із продавцем підприємства або на підставі укладеного договору спеціалістами іншої особи (наприклад, сервісного центру)
  • здійсненням експертизи у ліцензованій експертній установі (враховуючи ціни за її проведення, цей варіант не є пріоритетним);

Для здійснення експертизи після отримання письмової згоди споживача необхідно організувати її проведення протягом 3 днів.

Якщо експертиза або висновок спеціаліста (сервісного центра) підтвердить вину споживача у виникненні недоліків (порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб), вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов’язаний відшкодувати продавцю (виконавцю, підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення експертизи.

  1. Задоволення вимог

Якщо згідно з перевіркою обмін товару належної якості можливий, спеціаліст магазину по роботі з клієнтами повинен задовольнити вимоги споживача, передбачені ст. 9 Закону, а саме:

  • обміняти товар на аналогічний (в разі відсутності аналогічного товару за згодою покупця обмін здійснюється при першому ж надходженні відповідного товару в продаж);
  • продати будь-який інший товар з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості;
  • розірвати договір та повернути гроші у розмірі вартості повернутого товару.

Якщо експертиза/ дослідження втрати якості спеціалістом (сервісним центром) підтвердить вину продавця (виробника) у виникненні недоліків в товарах неналежної якості, необхідно задовольнити вимоги покупця щодо:

  • пропорційного зменшення ціни;
  • безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
  • відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Якщо експертиза/ дослідження втрати якості спеціалістом (сервісним центром) підтвердить вину продавця (виробника) у виникненні істотних недоліків, необхідно задовольнити вимоги покупця щодо:

  • розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
  • заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Отже, як висновок, варто зазначити, що дотримання прав споживачів є обов’язковим та необхідним. Попри це, модель поведінки та алгоритм дій продавця повинні базуватись виключно на правовому підґрунті, яке, окрім прав споживача, встановлює і умови їх реалізації.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПОВІТУ: ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО СПАДКОВІ ДОГОВОРИ

Цивільне законодавство України передбачає цілу низку спеціальних випадків спадкування, пов’язаних, зокрема, з урахуванням різних особливостей об’єктів спадкування.

Законодавство розрізняє чотири види спадкування: за законом; за заповітом; за договором; за рішенням суду.

Спадок за заповітом є пріоритетним, за законом спадок передається у випадку визнання заповіту недійсним чи відмови від нього.

Відповідно до ЦК успадкування на підставі рішення суду можливе у випадку, якщо спадщини не була ніким успадкована протягом установленого законом строку.

Подружжя має право скласти заповіт щодо спільно нажитого майна. У разі смерті одного з подружжя, майно переходить у користування іншому, проте такий заповіт змінити вже не можна, оскільки спільний заповіт є обопільною згодою і мінятися може за згодою обох сторін.

За умови існування шлюбного контракту, нотаріус при укладанні договору має керуватися його умовами.

Зазначимо, якщо подружжя на момент успадкування не проживало разом, але було офіційно зареєстрованим, то це не є перепоною для успадкування. Не передається майно у спадок одному із подружжя у випадку розірвання шлюбу до набуття чинності договору про спадок.

Також Цивільний кодекс передбачає можливість скласти спадковий договір, у якому спадкодавець має право прописати умови для спадкоємця для отримання спадку. Особу, на яку складено заповіт, можна зобов’язати вчинити певні дії немайнового чи майнового характеру, якщо це не суперечить закону.

Відчужувач, наприклад, може зобов’язати набувача виплачувати йому певну грошову суму одноразово або частинами чи зобов’язати набувача надавати матеріальне відшкодування онуку доки він не набуде повноліття. Право вимагати виконання обов’язків мають батьки останнього.

Проте спадкодавець не може прописати в договорі обов’язки, які суперечать законодавству та ображають честь і гідність людини. Наприклад, не можна обмежити людину в праві вибору подружжя чи місця проживання.

Якщо спадкоємець з умовою не згоден, то він втрачає право а майно і тоді воно передається відповідно до закону.

Ще одним видом заповіту є договір довічного користування. Цей договір відрізняється від попереднього тим, що право власності переходить у момент підписання договору, а не після смерті спадкодавця, проте у законодавстві України заборонено відчужувати це майно до смерті спадкодавця.

Спадкоємці мають право змінити обсяг частки у спадщині когось із них. Для цього потрібна взаємна згода сторін у письмовій формі та завірена нотаріально.

Якщо є спір, який спадкоємці не можуть вирішити самі, в такому випадку цю ситуацію будуть розглядати в судовому порядку

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩОДО ОРЕНДИ КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА ПРИ ВИДІЛІ

Частиною 1 ст.109 Цивільного кодексу України визначено, що виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Таким чином, при виділі – до новоствореної особи переходять права та обов’язки, в тому числі і право оренди (про перехід права оренди обов’язково зазначається у розподільчому балансі).

З урахуванням того, що при виділі із товариства за розподільчим балансом буде передаватись нерухоме майно (будівля), то дані правовідносини будуть регулюватись ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, у відповідності до якої встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

То ж при виділі – новостворена особа набуває право власності на нерухоме майно, а в силу положень ч.2 ст.120 Земельного кодексу України — також і право користування земельною ділянкою, на якій розміщено це нерухоме майно.

Разом з тим, нормами ч.1 ст.125 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до п.6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. N 1127, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також у разі державної реєстрації речових прав, що є похідними від права власності, одночасно з державною реєстрацією права власності на таке майно заявником подається одна заява.

Пунктом 49 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв’язку з передачею у власність фізичним та юридичним особам майна у результаті припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи подаються:

1) документ, що посвідчує право власності юридичної особи на майно, що передається у власність фізичним та юридичним особам (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) ліквідаційний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, та письмова заява таких осіб, яким передано нерухоме майно юридичної особи, що припиняється, про розподіл між ними такого майна або рішення відповідного органу про подальше використання зазначеного майна (у разі ліквідації юридичної особи);

3) передавальний акт, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про злиття, приєднання або перетворення юридичної особи (у разі злиття, приєднання або перетворення юридичної особи);

4) розподільний баланс, затверджений засновниками (учасниками) юридичної особи або органом, який прийняв рішення про поділ юридичної особи або виділ з неї нової юридичної особи (у разі поділу юридичної особи або виділу з неї нової юридичної особи).

Разом з тим, у даному питанні також необхідно враховувати що при виділі (з урахуванням змін до цивільного та господарського кодексів України) не застосовуються положення щодо правонаступництва прав та обов’язків від однієї юридичної особи до іншої юридичної особи, що створюється при виділі.

Тобто, до виділу не застосовуються положення ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників.

Як наслідок, при виділі з переходом до юридичної особи, що створюється шляхом виділу, права оренди земельної ділянки комунальної власності застосовуються загальні підстави набуття права оренди земельної ділянки комунальної власності.

У відповідності до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Таким чином, з метою переведення права оренди земельної ділянки із юридичної особи на новостворену юридичну особу шляхом виділу необхідно буде завершити процедуру виділу, отримати рішення органу місцевого самоврядування про передачу права оренди земельної ділянки комунальної власності юридичній особі, що створюється шляхом виділу, а також пройти процедуру державної реєстрації прав на нерухоме майно та права оренди земельної ділянки, на якій розташоване таке нерухоме майно.

Враховуючи що документи про передачу права власності на нерухоме майно підлягають нотаріальному посвідченню у нотаріуса, який в свою чергу також реєструє право власності на таке нерухоме майно та речові права (право оренди) на земельну ділянку під нерухомим майном, рекомендуємо додатково узгодити питання нотаріального посвідчення розподільчого балансу, а також державної реєстрації прав на нерухоме майно і права оренди земельної ділянки, на якій розташоване таке нерухоме майно, безпосередньо у нотаріуса із яким Ви будете співпрацювати з даного питання.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩОДО ПРАВ ТА СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВ

Питання захисту прав у сфері земельних правовідносин залишається важливим та актуальним для України.

Це зумовлено низкою причин, а саме: суперечливими або незаконними діями органів місцевого самоврядування при розподілі та передачі земель у власність, протиправними відводами або вилученнями землі, а також вирішенням інших розбіжностей, які випливають з порушення права володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.

Завдяки земельним правовідносинам ми можемо спостерігати реальний рівень ефективності земельно-правових норм та законодавчих гарантій захисту суб’єктивних прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм.

Виникнення ж спірних земельних правовідносин, передусім, пов’язані з порушенням законних прав суб’єкта з боку інших осіб. Тому особи, які зазнали порушення своїх прав, мають усі законні підстави та можливості захистити їх у спосіб, передбачений чинним законодавством України. Саме про це піде мова далі у статті.

Гарантії захисту прав на землю

У ст. 3 Конституції України (далі – КУ) визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод (ст. 13 КУ). Ці принципові положення мають визначальне значення і для суб’єктів земельних правовідносин, що підтверджується ч. 1 ст. 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК).

Важлива конституційна гарантія щодо захисту прав на землю міститься також у ст. 14 КУ, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Водночас гарантується право власності на землю. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зазначені положення КУ безпосередньо втілені у земельному законодавстві.

Так, згідно з п. «ґ» ст. 5 ЗК до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані дії на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.

Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК, за яким умовно їх можна поділити на три різновиди:

  • гарантії захисту прав на землю;
  • гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;
  • гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів.

Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку. У ЗК зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ст. 140 ЗК або іншими законами України.

 

Так, у ст. 156 ЗК вказані гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок:

  • вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
  • тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
  • встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
  • погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
  • приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
  • неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Способи захисту земельних прав

Відповідно положень ст. 152 ЗК, власник земельної ділянки чи землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також на відшкодування завданих збитків.

Так, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

  • визнання прав;
  • відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
  • визнання угоди недійсною;
  • визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
  • відшкодування заподіяних збитків;
  • застосування інших, передбачених законом, способів.

Як бачимо, способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі самостійні групи. Зокрема, способи захисту земельних прав можна поділити на такі:

  • речово-правові;
  • зобов’язально-правові;
  • спеціальні способи захисту земельних прав.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами. До такого способу захисту земельних прав належать: визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.

Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин. До зобов’язально-правових способів захисту належать: відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо); повернення власникові наданої у користування за договором оренди земельної ділянки та ін.

 

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами. Так, спеціальними способами захисту є наступні: визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів та ін.

Органи, уповноважені вирішувати земельні спори

Оскільки у правовій доктрині земельні спори визначаються по-різному, нижче під земельними спорами матимуться на увазі будь-які спори, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ст. 158 ЗК, до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, лише судом вирішуються земельні спори щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» – спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Що стосується оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, то такий порядок чітко передбачений ст. 118 ЗК. Вказаною нормою врегульовано, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розподілу меж районів у містах.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

Водночас у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Варто також зазначити, що деякі вчені вказують на неконституційність положень ст. 158 ЗК в частині надання права вирішувати спори іншим органам, окрім судів. На їхню думку, воно суперечить ст. 124 КУ, згідно з якою правосуддя здійснюється виключно судом.

Однак у такому випадку необхідно відрізняти поняття «вирішення спору» та «правосуддя», оскільки вони співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що під час його здійснення вирішення спору характеризується остаточністю та неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.

При цьому потрібно констатувати, що хоча норми ст. 158 ЗК дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (відповідно, ст. 159-161 ЗК, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), однак такі норми є декларативними та не мають практичного застосування. Вирішення спорів органами місцевого самоврядування та земельних ресурсів (ч. 3, 4 ст. 158 ЗК) не передбачає остаточності прийнятого рішення. Оскільки прийняте за результатами розгляду спору рішення не є виконавчим документом (ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконати його примусово неможливо. З огляду на зазначене, залишаються відкритими питання, чи потрібно таке вирішення спору, а також чи взагалі можна вважати, що спір у такому випадку «вирішується».

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

РІВНОПРАВНІСТЬ БАТЬКІВ У СПОРАХ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИ

Однією з найгостріших проблем, з якою стикається подружжя після розлучення – це проблема визначення місця проживання дитини, оскільки саме від цього залежить кількість часу, який кожен з батьків може спілкуватися з дитиною, займатися її вихованням та організовувати відпочинок.

При цьому Сімейний кодекс України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (Ст. 141 Сімейного кодексу України). Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (Ст. 160 Сімейного кодексу України).

Таким чином, відповідно до положень вищевикладених статей батьки мають абсолютно рівні права щодо вибору ім’я дитині, виховання, розвитку, відпочинку, навчання, управління майном, та з багатьох інших питань, які виникають у сімейному житті. Не є виключенням і питання стосовно вибору місця проживання дитини. Так, якщо батьки дитини проживають окремо, вони можуть визначити її місце проживання шляхом звичайної домовленості між собою, або уклавши договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак на практиці виникають ситуації, коли батьки не знаходять порозуміння між собою з цього приводу та вимушені звертатися до органів опіки чи піклування або безпосередньо в суд, що передбачено ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України.

До якого з цих органів краще звертатися для визначення місця проживання дитини?

На практиці більшість батьків звертаються безпосередньо до суду. Оскільки рішення органів опіки та піклування не є остаточним та має на практиці скоріш «рекомендаційний характер», один з батьків може не погодитися з висновком цього органу та просто ігнорувати його. Крім того, у будь – якому випадку орган опіки та піклування, в силу вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, буде приймати участь у вирішенні судом місця проживання дитини та висловлювати свою позицію, якщо батьки все ж таки будуть звертатися до суду з цього приводу.

Яким чином суд вирішує питання щодо місця проживання дитини?

Як вбачається зі змісту ст. 161 Сімейного кодексу України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

РОЗЛУЧЕННЯ ЧЕРЕЗ СУД: ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ТА СТРОКИ

Чинним законодавством України передбачена можливість розірвання шлюбу судом в порядку окремого (на підставі спільної заяви подружжя, які мають неповнолітніх дітей) або позовного (на підставі позову про розлучення, поданого одним з подружжя) провадження.

Як розірвати шлюб, якщо чоловік і дружина згодні на розлучення, але є неповнолітні діти?

Саме за таких обставин і доречний розгляд справи в порядку окремого провадження, що істотно полегшує процедуру розлучення і звільняє подружжя від необхідності багаторазового відвідування суду. При цьому потрібно дотримуватися правил, перелічених нижче.

Спільно із заявою про припинення шлюбу в суд обов’язково подається письмовий договір про те, з ким із батьків будуть проживати діти після розлучення, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя і вихованні братиме мати або батько, який проживає окремо. Крім того, в зазначеному договорі можна прописати обов’язок того з батьків, з ким залишаться діти, не перешкоджати другому в реалізації своїх батьківських прав та обов’язків щодо малечі.

Діти, які досягли чотирнадцятирічного віку, мають право самостійно визначати своє місце проживання після розірвання батьками шлюбу (ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України).

Як зобов’язати батька платити аліменти?

Частиною 2 статті 109 Сімейного кодексу України передбачено, що між батьками може бути укладений договір про сплату і встановлення розміру аліментів на дитину, який повинен бути нотаріально посвідчений. Це є гарантією того, що в разі невиконання даної угоди, грошові кошти з боржника можуть бути отримані на підставі виконавчого напису нотаріуса, який дозволяє стягнути аліменти в примусовому порядку.

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 5 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» №296 / 5, умови угоди про сплату аліментів на дитину повинні визначати суму, терміни, а також порядок виплати та підстави цільового використання аліментів. При цьому не допускається порушення прав дитини, закріплених Сімейним кодексом.

Скільки часу займає розлучення в Україні?

Термін процедури розірвання шлюбу за спільною згодою чоловіка і дружини — один місяць. Протягом цього періоду подружжя має право відкликати свою заяву. Тривалість судового процесу розлучення за відсутності згоди другого з подружжя на розірвання шлюбу — кілька місяців. Кваліфікований сімейний юрист або адвокат може змінити тривалість розгляду, як у більшу, так і в меншу сторону (простіше кажучи, затягнути або прискорити розлучення).

 Що робити, якщо чоловік або дружина проти розлучення?

В даному випадку частиною 1 статті 110 Сімейного кодексу передбачена можливість розірвання шлюбних відносин з ініціативи одного з подружжя. Для цього необхідно звернутися до суду з позовною заявою про розлучення. Подібні справи пов’язані з низкою об’єктивних труднощів, проте важливо розуміти, що другий з подружжя не може перешкодити розірванню шлюбу в судовому порядку — тільки затягнути прийняття рішення. Іншими словами, незгода дружини або чоловіка на розлучення не означає його неможливість, але слід бути готовим до надання терміну для примирення.

Які документи потрібні для розлучення через суд?

Перелік необхідних для розірвання шлюбу документів зазначено нижче:

  • позовна заява про розлучення (два примірники)
  • копія свідоцтва про народження дитини
  • квитанція про оплату судового збору
  • оригінал свідоцтва про шлюб
  • копія паспорта позивача

До якого суду звертатися для розірвання шлюбу?

Позовні заяви про розірвання шлюбу подаються до суду за місцем проживання відповідача. Виняток становлять позови, подані відповідно до статті 110 Цивільного процесуального кодексу, де район подання позовної заяви (підсудність справи) визначається за вибором позивача. Так, на підставі вищевказаної правової норми, позовні заяви про розлучення можуть подаватися до суду за місцем проживання дружини або чоловіка, якщо під їх опікою знаходяться малолітні або неповнолітні діти, а також коли цього вимагає стан здоров’я заявника або інші поважні причини.

Коли розлучення неможливе?

На законодавчому рівні закріплена заборона на розірвання шлюбу в Україні під час вагітності дружини і протягом одного року з моменту народження дитини. Однак тут є ряд винятків — розлучитися з вагітною дружиною або при наявності дітей до 1 року можна в зазначених нижче випадках (передбачені частинами 2, 3, 4 ст. 110 «Сімейного кодексу»):

  • відомості про чоловіка як батька дитини виключено із свідоцтва про народження дитини
  • протиправна поведінка щодо другого з подружжя (склад злочину)
  • батьківство зачатої або народженої дитини визнане іншим чоловіком

Як розлучитися з іноземцем в Україні?

Порядок розірвання шлюбу з іноземним громадянином аналогічний процедурі розлучення з громадянами України, яка детально описана вище. Проте характерною особливістю є складність повідомлення іноземця про дату і час слухання справи. Це, в свою чергу, призводить до збільшення тривалості процесу розірвання шлюбу. Розлучення з іноземними громадянами передбачає можливість пред’явлення позову за останнім відомим місцем проживання в Україні. У деяких ситуаціях, для прискорення процедури доцільно застосовувати такі способи сповіщення відповідача: відправка повістки кур’єрською службою доставки; повідомлення сторони через офіційні ЗМІ; доведення інформації про судовий розгляд через консульські установи.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ ПОШКОДИЛИ (РОЗБИЛИ) ТОВАР В СУПЕРМАРКЕТІ?

Досить часто трапляються ситуації, коли ми випадково пошкоджуємо (розбиваємо, трощимо) товар у магазині чи супермаркеті. Фактично нам доводиться оплачувати продукцію, яку ми не бажали купувати, і окрім того не повинні були.

Для того, щоб не опинитися в такій ситуації, необхідно пам’ятати:

  • Закон України «Про захист прав споживачів» гарантує право споживача на вільний вибір товарів належної якості. Тому примусити оплатити товар, який Ви не бажаєте купувати і який є пошкодженим, адміністрація торгівельного закладу не має права.
  • Відповідно до положень статей 323і 668 Цивільного кодексу Україниризик випадкового знищення або пошкодження майна лежить на власникові. Тобто, до того часу, доки Ви не оплатили товар на касі, Ви не є його власником і тому не відповідаєте за його пошкодження.
  • Якщо Ви ненавмисно пошкодили (розбили) товар, наприклад, дістаючи його у випадку, якщо вся продукція на полицях розміщена занадто щільно, і тому зачепили інші продукти, в такому разі Ви також не повинні нести за це відповідальність, оскільки адміністрація торгівельних закладів зобов’язана розташувати товар так, щоб він не заважав покупцеві.

Інструкція:

  • Якщо з Вами сталася така ситуація, не поспішайте сплачувати за непотрібний

Вам товар неналежної якості.

  • Наполягайте на складенні акту про пошкодження товару, а також про обставини, які виключають Вашу вину (неправильно розставлений товар, вузькі проходи тощо). За можливості знайдіть свідків, які змогли б підтвердити дані обставини.
  • Якщо і після вчинення зазначених дій охорона та адміністрація торгівельного закладу наполягають на оплаті Вами пошкодженого товару, то в даному випадку необхідно звернутися до відповідного територіального органу державного контролю за додержанням прав в сфері захисту прав споживачів (контактні данні такої установи мають бути зазначені в Куточку споживача торгівельного закладу).

Важливо !

 Якщо охорона або адміністрація супермаркету не надає Вам можливості вийти за межі торгівельного закладу, доки Ви не сплатите за товар, або до Вас було застосовано силу, в такому разі викликайте працівників Національної поліції, оскільки такі дії вказаних осіб є незаконними.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПОТРАПИЛИ В ЯМУ ТА ПОШКОДИЛИ АВТОМОБІЛЬ? ЧЕРГОВІСТЬ ДІЙ.

Розглянемо черговість дій, якщо Ви потрапили у таку ситуацію.

  1. Негайно зупиніться, включіть «аварійку» та виставте знак аварійної зупинки.
  2. Викличте швидку допомогу (якщо є потерпілі) та поліцію.
  3. Відразу знайдіть двох-трьох свідків ДТП та візьміть їх контактні дані.
  4. До приїзду працівників поліції зафіксуйте на фото та відео всю обстановку (пошкодження авто, стан дорожнього покриття, яму яка стала причиною ДТП тощо);
  5. Після їх приїзду наполягайте на складанні протоколу за ч. 4 ст. 140 Кодексу України про адмін. правопорушення. Часто працівники поліції будуть вигадувати історії «Ви не вибрали безпечної швидкості руху», «Не слідкували за дорожньої обстановкою», «Тому самі винні».

Не звертайте на це уваги та наполягайте на складанні вищезазначеного протоколу. Повідомте, що згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» Ви маєте право на безпечні умови дорожнього руху, зазначте що знак, який попереджає про неналежний стан дорожнього покриття відсутній.

  1. У будь-якому випадку наполягайте на складанні схеми ДТП та прослідкуйте, щоб все було записано вірно (вибоїна, наявність в ній води/снігу, її видимість, розміри, відстань між нею та зупинкою транспортного засобу тощо).
  2. Якщо працівник поліції, щось відмовиться фіксувати – зазначте це у своїх поясненнях та збережіть фото/відео з місця події.
  3. Бажано на місце ДТП викликати представників дорожньої служби, яка відповідальна за стан дороги.
  4. Вимагайте у поліцейських довідку про пошкодження автомобіля, копію схеми ДТП та інші матеріали.
  5. В подальшому зверніться до експерта-оцінщика та збережіть всі чеки на ремонт автомобіля.

Якщо працівники поліції були об’єктивними та склади протокол за ч. 4 ст. 140 КУпАП, вони направлять його до суду. Радимо прийняти участь у розгляді даної справи. Якщо вину дорожньої служби підтвердить суд, Ви спокійно зможете звернутися із цивільним позовом до дорожньої служби та відсудити свої кошти.

Якщо ні, процес доказування буде складнішим, але можливим. Беріть всі вище перелічені докази (фото, відео, схеми, свідків, рахунки, оцінку, чеки) та звертайтеся із цивільним позовом.

Не забудьте поставити вимоги, щодо морального відшкодування. Можна навіть провести експертизу моральної шкоди. За неї прийдеться заплатити, але ці витрати стягнете із служби доріг.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ОРГАНОМ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Шлюб може бути розірвано в органах РАЦСу за спільною заявою або за заявою одного з подружя у випадках, передбачених ст.106 та 107 Сімейного кодексу України.

До органу державної реєстрації актів цивільного стану може подати спільну заяву про розірвання шлюбу тільки подружжя, яке не має неповнолітніх дітей.

При цьому, якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу то таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана.

Слід відмітити, що шлюб розривається в органах РАЦСу незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Адже спір про поділ майна подружжя розглядається в судовому порядку та розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Також можливим є розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя у випадку, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним.

У всіх інших випадках шлюб може бути розірвано в судовому порядку.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО ВАРТО ЗНАТИ, ЯКЩО ВАС ВИКЛИКАЮТЬ НА ДОПИТ

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством, свідком в Україні може бути будь-яка особа, що володіє відомостями, необхідними для того чи іншого кримінального провадження. Відповідно, якщо прокурор або слідчий вирішив, що Вам можуть бути відомі важливі обставини правопорушення, він направляє відповідну повістку про виклик на допит.

Варто знати, що деякі громадяни мають право відмовитися від надання показань у зв’язку з тим, що вони підпадають під ті категорії осіб, які не мають права розголошувати певну інформацію. Це стосується адвокатів, священнослужителів, нотаріусів, журналістів, медичних працівників. Разом з тим, об’єм інформації, відносно якої дані громадяни не можуть бути допитані, визначається профільним законом стосовно тієї чи іншої діяльності.

Наприклад, адвокатів не можуть допитати з питань адвокатської таємниці, тобто випитувати будь-яку інформацію, що стала відома адвокату у зв’язку з наданням ним правової допомоги своєму клієнту, в т.ч. внаслідок одноразового зверненням людини, без подальшого надання захисту або представлення інтересів даної особи. Що стосується медичних працівників, то їх не можна запитувати про стан здоров’я пацієнтів, тобто розголошувати лікарську таємницю. У журналістів заборонено дізнаватися конфіденційну інформацію, що стосується професійної діяльності. Але якщо від вказаних осіб хочуть отримати інформацію, що не є їх профільною таємницею, то вони зобов’язані надати відповіді.

Відзначимо, що якщо особу викликають на допит як свідка, людина має право відмовитися від дачі свідчень за загальним правилом (згідно зі статтею 63 Конституції України та профільних статей 65-67 Кримінального процесуального кодексу (права та обов’язки свідка)). Також передбачається можливість відмови свідка від надання показань про себе або про близьких родичів. Тобто якщо на допиті ставлять питання про Вашу професійну діяльність або діяльність рідних людей, і існує ризик самовикриття своїх дій, то особа має право відмовитися від дачі показів. Якщо ж інформація, що цікавить, стосується діяльності сторонніх осіб, то свідок не має права уникати відповіді, оскільки такими діями він перешкоджає здійсненню досудового розслідування і здійсненню правосуддя. Більше того, законодавством передбачена відповідна кримінальна відповідальність за відмову у наданні необхідної інформації або завідомо неправдивих показань.

З ким йти на допит і як фіксувати порушення своїх прав

Будь-яка особа, яку викликали на допит у якості свідка, має право скористатися правовою допомогою адвоката. І, як показує практика, на допит самому краще не йти, а все ж потурбуватися про присутність на ньому захисника. Справа в тому, що сама наявність адвоката з Вами під час слідчої дії гарантує те, що Ваші права порушувати не будуть, а прогалини у незнанні законодавства не використають проти Вас.

Якщо так трапиться, що Ваші права все ж будуть порушені, працівник правоохоронних органів може бути притягнутий, в першу чергу, до дисциплінарної відповідальності. Для цього слід направити звернення до керівництва. Але пам’ятайте: протиправні дії мають бути зафіксовані і доведені. А дуже часто саме питання відеофіксації є досить складним: зйомка слідчої дії не завжди забезпечується. Звісно, якщо з Вами адвокат, він може запропонувати організувати аудіо/відеозапис. Але, в будь-якому випадку, остаточне рішення з цього приводу має прийняти слідчий.

Якщо допит свідка організований стороною потерпілого або підозрюваного, що у своєму клопотанні до органу досудового розслідування просила про запис процесу допиту, скоріше за все, слідчий або прокурор таке бажання задовольнить. Але практика показує, що далеко не всі слідчі дії записуються, адже для цього потрібні відповідні технічні можливості. Знімати на телефон, наприклад, адвокату, процес допиту неможна. Як і свідку заборонено розголошувати інформацію, отриману під час слідчої дії, поставлені питання і т.п. Тому самовільна фіксація зі сторони свідка є протизаконною.

Отже, для того, щоб задокументувати порушення прав громадянина під час його допиту, треба писати відповідні зауваження у самому протоколі, а також постфактум направляти скарги про незаконні дії під час процесу.

Також варто знати, що у випадку занепокоєння власною безпекою або безпекою близьких йому людей, свідок може просити органи досудового розслідування вжити заходи для забезпечення конфіденційності його допиту.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ДЕРЖАВНИЙ РЕЄСТР БОРЖНИКІВ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ВІДПОВІДІ

Що таке державний реєстр боржників?

Державний реєстр – це своєрідна база даних, де зібрано та систематизовано інформацію про кожного, хто має заборгованість по аліментах. Також у нього включені підприємства, що заборгували по виплаті заробітної плати та з останнього часу – вноситься про боржників, що перешкоджають одному з батьків у побаченнях з дитиною.

Яка інформація про боржника вноситься до реєстру?

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

В реєстрі можна знайти: ім’я, прізвище, по батькові боржника, його дату народження. Якщо мова про юридичну особу – то в реєстрі міститься ідентифікаційний код особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.

В обов’язковому порядку в реєстр вноситься інформація про найменування органу або прізвище, ім’я, по батькові та посади посадової особи, яка видала виконавчий документ або дані приватного виконавця, контактну інформацію для зв’язку з ним.

Якими можуть бути наслідки внесення громадянина до Єдиного реєстру боржників?

Головною функцією реєстру є запобігання відчуження боржниками майна.

Відповідно до букви закону, нотаріуси та інші державні реєстратори перед здійсненням будь-якої угоди з відчуження майна зобов’язані перевірити інформацію з Єдиного реєстру боржників.

У випадку, якщо в ході перевірки стане зрозуміло, що особа, яка звернулася до нотаріуса/реєстратора для проведення угоди, наприклад, відчуження нерухомого майна значиться у реєстрі боржників, нотаріус або реєстратор зобов’язаний відмовити у здійсненні реєстраційних дій та у той же день повідомити органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю про майно, з питань відчуження якого звернувся боржник.

Не пізніше наступного дня з моменту отримання повідомлення виконавець в обов’язковому порядку повинен прийняти рішення про накладення арешту на таке майно.

Крім, проблемних питань, які можуть виникнути при спробі відчуження майна, не слід забувати і про те, що інформація внесена до реєстру є відкритою і може бути перевірена кредитором у разі необхідності отримання кредиту та роботодавцем при прийомі на роботу.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ІНША СТОРОНА МЕДАЛІ – БУЛІНГ УЧИТЕЛІВ

У статті 53 Закону України «Про освіту» сказано, що здобувачі освіти – учні – зобов’язані поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм. А що робити вчителю, якщо учні таких норм не дотримуються?

Коли йдеться про булінг, одразу думаємо про дітей, котрі потерпають від тиранів учителів чи однолітків-розбишак. Учні часто знімають на камеру, як учителі грізно розмовляють зі школярами, підвищують голос та навіть штовхають їх. Проте зовсім не показують свою поведінку, що передує цим інцидентам.

Тож жертвами булінгу часто стають і самі вчителі. Звісно, це не виправдовує агресію зі сторони вихователя. Тож, як захистити себе викладачу, якщо діти навмисне провокують, ображають та цькують дорослого.

Один із останніх випадків стався на Буковині: у сільській школі вчитель напав на учня 10 класу під час уроку на очах у його однокласників. Відео інциденту на своїй сторінці у Facebook днями виклав однокласник потерпілого. На відеозаписі видно, як педагог наносить одному з учнів старших класів кілька ударів долонею по голові та штовхає його. Проте у школі розповідають, що учень просто знущається над учителями, систематично насміхається та зриває уроки, постійно конфліктує з педагогами. Мати учня написала листа до директора школи, який у свою чергу пообіцяв розібратись у ситуації та або винести догану, або звільнити вчителя. Вчитель визнає, що був не правий, дає коментарі журналістам, але натомість говорить, що піддавався систематичному цькуванню з боку старшокласника та в якийсь момент у нього просто здали нерви.

Що таке булінг?

Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи чи групи осіб, з метою приниження, домінування, фізичного або психологічного самоствердження. Булінг застосовується переважно в колективах з метою особистого самоствердження «булера» за рахунок систематичного приниження «жертви». Існує фізичний, психологічний, економічний, сексуальний та кібербулінг.

Як проявляється булінг стосовно вчителя?

Основне завдання учнів у школі – здобувати знання та розвиватись. Учителі намагаються донести школярам усі свої знання та вміння, передати досвід. Проте не рідкість, коли вчитель проводить урок, а школярі не звертають на нього уваги й навмисно голосно розмовляють та займаються своїми справами. Іноді доходить і до того, що діти починають жбурляти в учителя, скажімо, папірці та відкрито насміхатися, вживають нецензурну лексику. Здебільшого, усі зусилля педагога припинити це – марні.

На жаль, явище булінгу педагоги озвучують тоді, коли ситуація вже критична. На перші прояви «заплющують очі» та намагаються вдавати, що нічого не відбувається. Однак з проблемою потрібно починати працювати одразу, тоді більша вірогідність її успішного вирішення. А сподіватися на те, що діти порозумнішають, підростуть та ситуація покращиться сама собою, не варто.

Найчастіше булінгом починають займатись підлітки, коли хочуть здаватись дуже «дорослими» та таким чином самоствердитись. Булінг над учителями також виникає через безвідповідальні розмови дорослих про те, що освіта не так важлива в сучасному суспільстві. Нібито більше цінуються підвішений язик та пробивні риси характеру, а та сама математика чи фізика ніколи не знадобляться в дорослому житті. Тому дітей спантеличує той факт, що батьки та вчителі вимагають від них старанно вчитись, проте активно обговорюють непотрібний диплом, який лежить на полиці.

Як вирішити проблему?

Кожен педагог повинен залишатись психологом у своїй професії. Ті вчителі, які продовжують займатися просто передачею знань, перебувають у дуже ризиковій для себе ситуації. Варто зважати на специфіку роботи з підлітками. Вони мають певні інтереси, якими їх можна зацікавити. Або, навпаки, можна залучити підлітка до своїх інтересів, які йому доступні. Це не означає, що потрібно перестати бути вчителем та авторитетом. У будь-якому випадку школяр, котрий булить учителя, вже проявив подібне до однолітків. Необхідно одразу спробувати пояснити ситуацію батькам учня, підключити їх до освітнього процесу.

У пункті 1 статті 54 Закону «Про освіту» сказано, що педагогічні працівники мають право на «захист професійної честі, гідності». Ця графа Закону захищає вчителя від ситуацій, коли батьки та учні без належної пошани ставляться до їхньої праці. У Законі про булінг, прийнятому у 2019 році, йдеться про всіх учасників освітнього процесу: і про булінг дітей щодо вчителів, і вчителів щодо дітей, і дітей між собою. Якщо керівник закладу знає про такі випадки і не повідомляє в правоохоронні органи, він також буде нести відповідальність. Отже, вчителю варто одразу подати керівникові закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) та написати заяву в поліцію. Якщо ж йдеться про захист честі та професійної гідності – варто позиватися до суду.

Відповідальність за булінг

У січні цього року в Україні запрацювали зміни до законодавства, що стосуються протидії булінгу, який враховує і випадки цькування вчителів як учасників освітнього процесу.

Якщо булінг (цькування) вчинить дитина до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Проте відповідальність несе і дирекція школи! Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Вже відомо не один випадок накладання штрафу за булінг педагога. Так, в одеській школі учениця влаштувала булінг над учителем. Учениця однієї з сільських шкіл на півночі Одеської області неодноразово зривала уроки фізкультури. Бесіди з підлітком, умовляння її матері не принесли результатів. На педраді було вирішено звернутися до суду, який постановив, що мати дівчинки недостатньо приділяє увагу її вихованню. Тепер недбайливій матусі доведеться виплатити 1700 грн штрафу, а також 384 грн судового збору.

Українська система освіти, як і підходи до викладання, постійно змінюються. Тож досить важливо також переймати позитивний досвід інших країн. Освіта у Фінляндії визнана однією з кращих у світі. За вчителем залишається роль наставника. Будь-які відхилення від цього правила загрожують учителю звільненням. Усі вчителі однаково важливі в колективі: і математики, і гуманітарії. Крім того, у фінських школах майже не буває конфліктів. Це пов’язано з тим, що одна з базових основ освіти – педагогіка партнерства: коли батьки та вчителі діють злагоджено, бо мають одну мету – всебічно виховувати майбутнє покоління.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЯК НАДАВАТИ ВЗИМКУ ПЕРЕРВИ ДЛЯ ОБІГРІВУ ПРАЦІВНИКАМ

Відповідно до статті 168 Кодексу законів про працю України працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час.

Власник або уповноважений ним орган, зобов’язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.

Статтею 66 КЗпПУ передбачено, що працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПРАВА ВАГІТНИХ

Вагітність і народження дитини це завжди радісна подія для кожної сім’ї. З перших хвилин перебування в пологовому будинку, перш за все, майбутні мами мають право на високу культуру медичного обслуговування.

Які права має вагітна жінка?

Кожна вагітна жінка має право:

  • самостійно обирати пологовий будинок, лікаря або вимагати його заміни. Адже, пацієнт має право бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я на свій вибір, якщо цей заклад охорони здоров’я має можливість забезпечити відповідне лікування;
  • отримати психологічну підготовку до пологів;
  • бути поінформованою медичними працівниками про свій стан здоров’я та майбутньої дитини, результатів аналізів тощо;
  • отримати психологічну підтримку, яка може полягає у залученні родичів або близьких людей під час проведення оглядів тощо.

Які права має жінка під час пологів?

 Право на сімейні (партнерські) пологи. Подружня пара має завчасно звернутися до адміністрації пологового будинку (головного лікаря, завідуючого відділення) і повідомити про своє бажання партнерських пологів.

 Присутніми під час пологів можуть бути не більше 2 осіб.

 Пологи мають відбуватися лише в індивідуальному пологовому залі. Величезні пологові зали з двома ліжками сьогодні є порушенням прав людини і заборонені законодавством.

 Право на демедикалізацію пологів. Медпрацівники пологових будинків повинні прагнути провести пологи так, щоб жінка мала можливість народити дитину в максимально природних умовах. Будь-які втручання можуть відбуватися лише за суворими медичними показаннями.

 Право на свободу дій у пологах. Кожна роділля може народжувати в такій позі, яка для неї є зручною. Можна народити на звичайному ліжку, на стільчику, на м’ячі.

 Право на грудне вигодовування. Не можна годувати лише за наявності відкритої форми туберкульозу або ВІЛ/СНІДу в матері або інших вагомих протипоказаннях. Породіллі мають надати повну інформацію про грудне вигодовування, показати, як годувати дитину і доглядати за грудьми.

 Право побачити свою мертвонароджену дитину. Обов’язково дитину після народження мають показати матері. Якщо мати непритомна, дитину відразу показують родичам.

 Право на індивідуальне перебування. У палаті має перебувати лише мати з дитиною.

  Які документи мають надати при виписці з пологового будинку?

У день виписування мама одержує від лікаря кілька документів:

  • витяг з історії розвитку пологів, а також висновок про стан здоров’я матері;
  • довідку про народження дитини і витяг, що містить дані про параметри і стан здоров’я малюка в день народження і на момент виписування з пологового будинку.

Також нагадаю, на сьогоднішній день у 467 закладах охорони здоров’я по всій Україні працює сервіс Мін’юсту, скориставшись яким можна отримати свідоцтво про народження малюка безпосередньо у пологовому будинку.

Більш того, Міністерство юстиції долучилось до розробки пакету законодавчих ініціатив під умовною назвою #єМалятко, який встановлює можливість отримати 9 послуг за 1 заявою:

  1. державна реєстрація народження дитини та визначення її походження;
  2. реєстрація місця проживання новонародженої дитини;
  3. призначення допомоги при народженні дитини;
  4. призначення допомоги на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях;
  5. реєстрація новонародженої дитини в електронній системі охорони здоров’я;
  6. реєстрація новонародженої дитини у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків;
  7. отримання посвідчень батьків багатодітної сім’ї та дитини з багатодітної сім’ї;
  8. визначення належності новонародженої дитини до громадянства України;
  9. присвоєння новонародженій дитині унікального номеру запису в Єдиному державному Демографічному реєстрі.

 Яку державну допомогу може отримати жінка, яка народила дитину?

Українське законодавство передбачає, що кожна жінка незалежно від віку має право на такі види допомоги:

  • Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається всім жінкам (у тому числі неповнолітнім), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, у розмірі 100 % середньомісячного доходу жінки, але не менше 25 % від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
  • Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу). У разі, якщо застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, вони мають право на допомогу по вагітності та пологах – виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.
  • Допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41 280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.
  • Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПАЦІЄНТ МАЄ ПРАВО: ЯК ОСКАРЖИТИ НЕПРАВОМІРНЕ РІШЕННЯ І ОТРИМАТИ ВІДШКОДУВАННЯ

Кожен пацієнт має право оскаржити неправомірне рішення і отримати компенсацію, якщо його здоров’ю заподіяно шкоди. Відповідачем завжди є роботодавець – заклад охорони здоров’я чи лікар-ФОП. Розповідаємо докладно, куди звертатись, якщо ваші права порушують, і які моменти варто врахувати.

КОЛИ І КУДИ СКАРЖИТИСЬ НА НЕПРАВОМІРНІ РІШЕННЯ ЧИ ДІЇ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Медична допомога має бути доступною, якісною та безпечною, а підхід до лікування – індивідуальним, без будь-якої дискримінації, пов’язаної зі станом здоров’я. Пацієнт має свободу вибору: сам обирає заклад охорони здоров’я, лікаря і методи лікування відповідно до рекомендацій лікаря. Медики мають суворо зберігати медичну таємницю і водночас надавати пацієнту інформацію про стан його здоров’я, варіанти лікування і можливі наслідки. Пацієнт має знати усе про свою хворобу і щоразу надавати згоду на медичне втручання чи відмовлятись нього, коли це не загрожує життю. Саме пацієнт передусім несе відповідальність за стан свого здоров’я, тому право на профілактичні заходи і вакцинацію водночас є і обов’язком кожного. Серед прав пацієнтів також права на інновації, а у критичних випадках – на попередження страждання і болю.

Відстоювати свої права може і має кожен українець. Повнолітні – особисто, через представника чи колективно (коли скаргу подає група людей). Неповнолітні чи недієздатні – через законних представників.

Ви можете поскаржитись усно або письмово. Оптимальний варіант – письмове звернення: зареєстрована заява зобов’язує установу надати вам відповідь. Тож якщо особисто приносите заяву, попросіть зареєструвати її, а якщо надсилаєте поштою, то рекомендованим листом чи з повідомленням про вручення. Якщо звернення надсилається електронною поштою, то треба вказувати електронну адресу, на яку має прийти відповідь – це вимога Закону України «Про звернення громадян».

У заяві важливо зазначити:

  • прізвище, ім’я, по батькові повністю;
  • місце проживання;
  • суть питання і чітке формулювання прохання чи вимоги; якщо ви хочете бути присутнім при розгляді звернення, потрібно це вказати;
  • підпис і дату.

Якщо ваші права порушують:

  1. зверніться до головного лікаря із письмовою заявою/скаргою і попросіть її зареєструвати (в такому разі вам зобов’язані надати відповідь);
  2. якщо не вдалося владнати ситуацію, зверніться у департамент/управління охорони здоров’я вашого міста чи області: http://moz.gov.ua/regionalni-upravlinnja із письмовою заявою/скаргою і попросіть вхідний номер (це допоможе дізнаватися хід розгляду вашого питання);
  3. якщо не вдалося владнати ситуацію, зверніться на гарячу лінію місцевих органів виконавчої влади;
  4. якщо не вдалося владнати ситуацію, зверніться на гарячу лінію Уряду за телефоном 1545.

Будь-який громадянин має право подати заяву про проведення клініко-експертної комісії в міських, районних, обласних департаментах охорони здоров’я, а також КЕК МОЗ України. Такі комісії контролюють якість надання допомоги і розглядають усі випадки, в яких може йтися про неналежну допомогу пацієнту – від випадків з розбіжністю діагнозів до летальних. Докладно тут: https://bit.ly/2u4uFlj

Ще один спосіб захисту – звернення до Інспекції з питань захисту прав споживачів.

Незалежно від рівня розгляду звернень це завжди безоплатно.

Якщо на жодному з етапів не вдалося владнати ситуацію, пацієнт має право звернутись до суду.

Якщо ви отримали рішення щодо своєї скарги, але не згодні з ним – маєте право подати скаргу до органу або посадової особи вищого рівня. Наприклад, якщо не вдалося владнати ситуацію на рівні головного лікаря – подати скаргу до місцевого департаменту охорони здоров’я. Водночас не варто затягувати: маєте місяць після того, як вас ознайомили з рішенням. Інакше ваш запит можуть відхилити (виняток – поважна причина порушення термінів).

Скільки часу можуть розглядати звернення:

  • до 15 днів – звернення, які не потребують додаткового вивчення;
  • до 30 днів – звернення, які потребують додаткового вивчення;
  • до 45 днів – звернення, вивчити обставини яких неможливо у 30-денний термін; про це мають повідомити людині, яка подала звернення.

ЯК ОТРИМАТИ КОМПЕНСАЦІЮ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЗДОРОВ’Ю

Відповідальність за вчинення шкоди (моральної чи матеріальної) несуть заклади охорони здоров’я, а також медичні працівники, які займаються приватною практикою. Тобто відповідачем є роботодавець (заклад охорони здоров’я чи ФОП), а третьою особою – медичний працівник, дії якого спричинили шкоду.

Якщо йдеться про компенсацію матеріальної шкоди, то підставою можуть бути як протиправні дії медперсоналу, так і їх бездіяльність, внаслідок чого здоров’ю пацієнту завдано шкоди.

 Майнова шкода в охороні здоров’я – це або реальні збитки (наприклад, витрати на препарати, протезування, діагностику, лікування та реабілітацію, посилене харчування, сторонній догляд тощо) або втрачені можливості доходу (наприклад, коли людина через лікарську помилку втратила працездатність). Ступінь втрати працездатності визначає судово-медична експертиза. Так само експертиза має підтвердити необхідність подальшої реабілітації, лікування тощо. Важливо, що витрати на майбутнє лікування потерпілий не отримує “на руки” – кошти заклад охорони здоров’я перераховує організації, яка має надати відповідні послуги потерпілому.

У випадку смерті людини через неправомірні дії медиків відшкодовуються витрати на поховання і усі пов’язані з цим витрати.

Крім того, кожен українець має право на компенсацію моральної шкоди. Цей вид відшкодування призначається незалежно від призначення чи розміру компенсації майнової шкоди.

Важливо: моральну шкоду також треба довести. Стани “я розізлився”, “мені стало неприємно” – це не привід для призначення компенсації моральної шкоди. Часто використовують судовопсихологічну експертизу, коли психолог-судовий експерт встановлює наявність або відсутність ознак заподіяння особі моральної шкоди, а також визначає матеріальний еквівалент моральної шкоди.   Досить поширеним доказом у справах про компенсацію моральної шкоди є висновки медиків (наприклад, записи лікаря-психіатра про стан пацієнта в первинній медичній документації) щодо стану здоров’я позивача й обумовленості негативних емоційно-вольових переживань погіршенням стану здоров’я.

ДЕ ЗАКРІПЛЕНО ПРАВА НА ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ МЕДИКІВ І КОМПЕНСАЦІЮ

Право на подання скарги закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів (стаття 13), Конституції України (стаття 40), Основах законодавства України про охорону здоров’я (стаття 6).

Право на компенсацію закріплено в Європейській хартії прав пацієнтів (стаття 14), Конституції України (стаття 3, ч. 1), Основах законодавства України про охорону здоров’я (стаття 6), Цивільному кодексі України (статті 22 (ч. 1), 23, 906, 1166 (ч. 1, 2), 1167 (ч. 1), 1168, 1195-1203, 1209), Про захист прав споживачів (статті 4 (п. 5 ч. 1), 16).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЯКЩО ВТРАТИЛИ ПАСПОРТ…

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Паспорт громадянина України (далі – паспорт) видається кожному громадянинові України підрозділами ДМС України після досягнення 14-річного віку.
У випадку крадіжки паспорта зверніться до поліції і подайте заяву про викрадення. Це потрібно для того, аби у разі, якщо за вашим вкраденим паспортом були здійснені махінації (наприклад, узятий кредит на вкрадений паспорт або оформлена купівля-продаж), можна було довести той факт, що ви до цього не мали ніякого відношення, і визнати ці угоди через суд недійсними.
Щоб уникнути непередбачуваних труднощів, варто не зволікати із зверненням у відділення міграційної служби у своєму місті чи районі (ЦНАПу).

Як оформити паспорт замість втраченого або викраденого?

зібрати необхідні документи:заява про втрату паспорта встановленого зразка; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); платіжний документ, що підтверджує сплату державного мита; довідка про місце проживання; свідоцтво про народження дітей (за наявності); свідоцтво про шлюб, розірвання шлюбу (за наявності);

звернутися до територіального підрозділу ДМС України за зареєстрованим місцем проживання, або до відповідного центру надання адміністративних послуг (ЦНАП), центру обслуговування «Паспортний сервіс» ДП «Документ».
отримати паспорт у місці, де подавалася заява.

 

                                           Термін розгляду заяви

Не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його отримання.
Не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його термінового отримання.
У випадках проведення під час оформлення процедури встановлення особи строк оформлення паспорта продовжується до 2 місяців.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЗУПИНЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ ПРАЦІВНИКАМИ ПОЛІЦІЇ

Дуже часто водії стають жертвами свавілля поліцейських, які намагаються підзаробити.
Для то, щоб не потрапити на гачок пропонуємо Вам звернути особливу увагу на ст. 35 Закону України “Про Національну поліцію”, де наведений виключний перелік підстав, за наявності яких Поліцейський може зупиняти ⚠транспортні засоби:
1) якщо водій порушив ПДР;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення ДТП, кримінального чи адміністративного правопорушення,або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення ДТП, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення ДТП, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів ДТП;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10)працівник поліції зобов’язаний зупинити транспортний засіб за порушення митного законодавства.

При здійсненні зупинки Вашого транспортного засобу поліцейський зобов’язаний повідомити причину зупинки, про що радимо Вам записати на відео або диктофон. Майте на увазі, при складені поліцейським протоколу адміністративного правопорушення підстава зупинення транспортного засобу повинна співпадати із причиною зупинки, якщо ні – дії патрульного Ви зможете оскаржити та будете переможцем. Не порушуйте правил дорожнього руху та будьте обізнаними!

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЧИ МОЖНА СТАТИ ВЛАСНИКОМ ЗЕМЛІ ЗА НАБУВАЛОЮ ДАВНІСТЮ?

Чинним законодавством передбачено таку підставу набуття права власності на землю як набувальна давність. За певних умов особа, яка протягом тривалого часу володіє майном, може оформити на нього законне право власності.

Такими умовами є:

– добросовісність заволодіння чужим майном – тобто відсутність порушення закону при отриманні майна у володіння;

– відкрите, неприховане користування;

– безперервність володіння протягом визначеного законом строку – для рухомого майна це 5 років, для нерухомого – 10.

При цьому оформити право власності на нерухоме майно за набувальною давністю можна лише за рішенням суду. Звертаючись із відповідним позовом, потрібно довести дотримання володільцем вищенаведених умов у їх сукупності.

Та чи можна набути за набувальною давністю землю?

У Земельному кодексі України є навіть спеціальна стаття, яка має назву «Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)». У ній викладені такі ж загальні умови – добросовісність, відкритість та безперервність володіння. Збільшено строк, протягом якого земельна ділянка повинна перебувати у користуванні для порушення питання про набувальну давність: якщо для інших видів нерухомого майна достатньо 10 років, для земельної ділянки має бути 15. У користувача не має бути жодного документа, який надавав би будь-яке право на ділянку – неможна 20 років використовувати землю за договором оренди і після цього заявити про набувальну давність.

Але після того, як користувач земельної ділянки позитивно відповість для себе на питання про дотримання ним усіх вимог, встановлених законом для оформлення права власності на землю за набувальною давністю… він може звернутися до відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування з заявою про виділення йому земельної ділянки у власність або надання у користування у загальному порядку, передбаченому законом. У межах норм безоплатної приватизації (визначені окремо за різними видами використання) та з дотриманням, за загальним правилом, порядку проведення конкурсних процедур (для набуття ділянки в оренду).

Верховний Суд, аналізуючи положення статті 119 Земельного кодексу України, також доходить висновку, що вказаною нормою не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов’язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Таким чином, відповідь на поставлене у цій статті питання є однозначною та негативною – фактично механізму реалізації набуття права власності на землю за набувальною давністю чинним законодавством не передбачено.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО РОБИТИ ПРИ ДТП? АЛГОРИТМ ДІЙ

Найкраще, що Ви можете зробити в перші хвилини після ДТП – це не панікувати, зберігати спокій та контролювати хід подій, що відбуваються навколо. Першочергові дії на місці ДТП мають важливе значення для подальшого розгляду справи, оскільки надалі буде практично неможливо достовірно відновити обставини події.

Отже, Ваші дії безпосередньо після ДТП:

– не намагайтеся втекти з місця ДТП, оскільки це адміністративна відповідальність, яка карається штрафом, а якщо в результаті аварії є потерпілі – кримінальна відповідальність;

– переконайтеся, що ніхто не постраждав, в разі необхідності викличте швидку (103);

– повідомте про аварію інших учасників дорожнього руху: увімкніть аварійну сигналізацію, встановіть на проїжджій частині знак аварійної зупинки;

– викличте поліцію (102) та представників страхових компаній;

– до приїзду поліції Ваш автомобіль, як i автомобілі інших учасників ДТП, а також інші предмети, повинні знаходиться на тому самому місці, де були відразу після аварії. Переміщувати автомобілі з місця аварії до прибуття поліції i представників страхових компаній не можна;

– спробуйте знайти очевидців аварії та обміняйтеся з ними контактами. Ваші пасажири – це також свідки, поліція повинна відібрати в них пояснення щодо обставин ДТП;

– за допомогою телефону (фото, відео) детально зафіксуйте місце події;

– проконтролюйте процес складання поліцейськими схеми ДТП та яким чином вони описали пошкодження автомобілів. Максимальна кiлькiсть iнформацiї надасть можливiсть отримати максимальну компенсацiю;

– уважно перечитайте складені поліцейськими документи, внесіть до них свої зауваження чи доповнення та переконайтеся, що їх записали, лише після цього підписуйте їх.

Слід зауважити, що працівники поліції можуть тимчасово вилучити у Вас права водія.

Підкреслюємо, що позбавити власника авто права керувати автомобілем вправі лише суд, працівник поліції має право лише тимчасово забрати посвідчення, натомість видавши водію тимчасовий дозвіл на керування авто, строк якого обмежується 3 місяцями. Крім цього, факт вилучення посвідчення обов’язково має бути зафіксований у протоколі про адмінправопорушення.

 Пам’ятайте, що інспектор складає протокол на того водія, який, на його думку, порушив правила. Однак, хто винен в аварії вирішує тільки суд.

 Чи можна обійтись без поліції?

У разі якщо постраждалих від ДТП немає, а пошкодження автомобіля незначні можна скористатися європротоколом.

Іншими словами – це можливість «домовитись на місці» та уникнути паперової тяганини, витрати часу й нервів.

Однак, скористатися європротоколом можна, тільки якщо:

– в результаті аварії ніхто не постраждав;

– автомобілі зазнали незначних пошкоджень (сума збитків для кожного авто не перевищує 50 тис. грн.);

– водії мають при собі діючі страхові поліси;

– обидва учасники ДТП згодні з обставинами аварії;

– водії не перебувають в стані алкогольного чи наркотичного оп’яніння.

Зазвичай бланк європротоколу видає страхова компанія при оформленні автоцивілки. Кожен з водіїв заповнює тільки одну половину протоколу (жовту або синю). Центральну частину бланка (білу) заповнюють обидва.

Окрім цього, за допомогою смартфону чи планшету є можливість заповнити електронний європротокол (за наступним посиланням – https://dtp.mtsbu.ua/page1.html), який має ряд переваг.

По-перше, не потрібно нічого малювати – до електронної версії додано 20 найпоширеніших схем ДТП.

По-друге, в електронному режимі перевіряється справжність полісів.

По-третє, Ви зможете прив’язати місце аварії до карти та зафіксувати час.

І на сам кінець, якщо Ви заповнювали паперовий бланк європротоколу його копію необхідно протягом 3 днів надати своєму страхувальнику.

З електронною версією цього робити не доведеться: страхова компанія автоматично отримає повідомлення про ДТП. Вам залишиться лише дочекатися рішення про виплату страховки.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ВИ СТАЛИ ЖЕРТВОЮ ЗЛОЧИНУ? ЩО РОБИТИ?

Є два способи розвитку події:

  1. Виклик через 102:
  • здійсніть виклик на лінію “102” зі стаціонарного телефону (у випадку його відсутності рекомендуємо відшукати номер телефону (стаціонарний) місцевої чергової частини Управління поліції, оскільки у разі виклику з мобільного через “102”, працівники поліції можуть не з’явитися або прибути занадто пізно (Вам доведеться чекати протягом дня));
  • по приїзду слідчої оперативної групи радимо Вам уважно слідкувати за діями або бездіяльністю. Рекомендуємо також проводити відео зйомку дій правоохоронців (у разі подальшої бездіяльності, або можливого зникнення будь-яких доказів);
  • по закінченню проведення огляду Вашого домоволодіння, Ви повинні ознайомитися з протоколом огляду місця події, де вірність Ви повинні засвідчити своїм підписом. Важливо! Перефотографуйте повний текст (обов’язково завершений документ) – така світлокопія буде копією оригіналу;
  • цього ж дня у Вас повинно бути відібрано пояснення, або у разі внесення негайних відомостей – допитано в якості потерпілого та надано Вам пам’ятку про процесуальні права та обов’язки потерпілого.

2.Зверенення безпосередньо до Управління поліції:

  • вимагайте, щоб заяву у Вас було відібрано уповноваженою особою;
  • окремо у Вас уповноважена особа повинна відібрати пояснення з приводу події;
  • у разі, якщо Вам спричинені тілесні ушкодження, уповноважена особа повинна Вам надати направлення на судово-медичну експертизу.

ч.1 ст.214 КПК України передбачає “слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань(далі – ЄРДР), розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.”

Важливо! Рух Вашої заяви необхідно відслідковувати, тому якщо протягом 48 год. Вас не було повідомлено про порушення “кримінальної справи” пропонуємо здійснити наступні дії:

1.Протягом 10 діб звернутися до суду зі скаргою про бездіяльність ОДР.
2.Отримати ухвалу про зобов’язання ОДР внести відомості до ЄРДР за заявою та розпочати досудове розслідування.
3.Звернутися до ОДР із заявою, надавши відповідну ухвалу на виконання.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЯК ЗАРЕЄСТРУВАТИ ПРАВО ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ?

Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець (власник земельних ділянок або органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III) зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку у відповідності до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV визначено істотні умови договору оренди земельної ділянки, а саме:

  1. інформацію про земельну ділянку, що передається в оренду: кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки;
  2. строк дії договору оренди;
  3. орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Слід пам’ятати, що якщо договір не містить хоча б одну із зазначених істотних умов, він вважається неукладеним.

Слід також розділяти момент укладення договору оренди та момент державної реєстрації права оренди, що за ним виникає, адже орендар має право користуватися земельною ділянкою виключно після державної реєстрації.

Для державної реєстрації оренди землі, сторони (орендар та/або орендодавець) повинен звернутися до державних реєстраторів, визначених статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, а саме: нотаріус, інші державні реєстратори (виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, районних, районних у містах державних адміністрації).

При цьому, якщо договір оренди нотаріально посвідчувався, здійснити реєстрацію оренди, що виникає в його результаті, вправі лише нотаріус, що здійснював зазначену нотаріальну дію.

Для проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки реєстратору (нотаріусу) подається заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

У разі якщо оригінали документів, необхідні для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства, залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи.

Іншими документами (їх копіями), які подаються із заявою є:

а) документ, що посвідчує особу заявника;

б) довіреність чи інший документ, що посвідчує представницькі повноваження у разі коли особа, яка звертається за державною реєстрацією діє як представник;

в) копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Держаним реєстром фізичних осіб платників податків (крім випадків, коли особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України);

г) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (обов’язкового платежу за проведення державної реєстрації), крім випадків, коли особа звільнена від сплати адміністративного збору;

д) договір оренди земельної ділянки;

е) витяг з ДЗК про земельну ділянку, окрім випадків коли нотаріус, який проводитиме реєстрацію підключений до ДЗК;

Окрім того, якщо при зверненні за державною реєстрацією оренди виявиться, що право власності на земельну ділянку виникло до 1 січня 2013 року, але не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор (нотаріус) здійснює також і його реєстрацію. При цьому, для державної реєстрації звернення власника є необов’язковим, право власності за ним може бути зареєстровано за заявою орендаря. Останній не зобов’язаний подавати документ, на підставі якого виникло право власності (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право на спадщину, державний акт про право власності, тощо), за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

За результатом проведення державної реєстрації права власності та похідного від нього речового права на земельну ділянку державний реєстратор (нотаріус) формує витяг. Саме витяг і є документом, який підтверджує реєстрацію права оренди.

Також слід зазначити, що у разі припинення договору, в тому числі його розірвання, необхідно звернутися до державного реєстратора для припинення права оренди. Якщо ця дія не буде виконана, в орендаря буде формальна підстава продовжувати користуватися земельною ділянкою, а також до припинення попередньої реєстрації зареєструвати нову оренду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде неможливо.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ВІД ТЕЛЕФОННОГО ШАНТАЖУ ДО ЦЬКУВАННЯ: ЯК ВБЕРЕГТИСЬ ВІД ШАХРАЇВ

Що робити у випадках, коли надходять погрози чи шантаж?

Отже, якщо Ви отримали повідомлення з погрозами, не панікуйте. Шахраї тільки на це й розраховують, сподіваючись, що Ви розгубитесь і просто зробите те, що вони вимагають.

Крок 1: не слідуйте вимогам шахраїв.

На жаль, шахраї і колектори використовують одні й ті самі принципи психічного тиску: постійні дзвінки, погрози, розголошення особистих даних особи. Сам по собі психологічний тиск за Кримінальним кодексом не є самостійним складом злочину, але в деяких випадках може бути складовою частиною інших злочинів, наприклад, вимагання.

Буває, що колекторські кампанії помилково телефонують саме Вам. Проте їхня діяльність у будь-якому випадку поза законом. Частіше за все вони зареєстровані як товариства з обмеженою відповідальністю або підприємства, і самовільно займаються стягненням боргів, але нічого спільного з виконанням рішень суду вони не мають. Ніколи державні та приватні виконавці не застосовують такі методи впливу, як шантаж чи погрози.

Тому якщо колектор прийшов до Вас додому, викликайте поліцію та не вступайте в діалог. Немає жодного нормативно-правового документа, який підтверджував би законність діяльності колекторів.

Крок 2: збирайте докази.

Зробіть скріншоти повідомлень, запишіть телефонні дзвінки. Спробуйте перетелефонувати на ці номери з іншого телефону. Можливо, це корпоративний телефон. Запишіть розмову на диктофон. Максимальна кількість доказів та підтверджень шантажу дасть можливість поліції швидко розслідувати злочин.

Крок 3: йдіть у поліцію.

Пам’ятайте, Кримінальний кодекс України забороняє шантаж та вимагання у будь-якому вигляді (стаття 189 ККУ «Вимагання») та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років.

Як подати заяву до поліції?

Для того щоб правоохоронці порушили кримінальну справу, напишіть заяву на ім’я начальника відділення поліції та передайте її оперативному черговому. Він повинен зареєструвати її та присвоїти відповідний номер (саме за ним можна буде дістати інформацію про подальшу долю Вашої заяви). Документ повинні підписати Ви або Ваш представник. Крім письмового звернення, закон дозволяє також усне. Усні заяви заносять до протоколу, який підписуєте Ви і посадова особа, що її прийняла. До порушення справи правоохоронці посвідчують особу скаржника, тож потрібно мати при собі паспорт чи будь-який інший документ.   Варто пам’ятати, що заява є лише формальною підставою для порушення карної справи, фактично ж це роблять тільки у тих випадках, коли є достатньо даних, що вказують на наявність злочину. Саме на збирання такої інформації повинні бути спрямовані дії потерпілого, про які йшлося вище. Не пізніше ніж через три дні працівники міліції повинні ініціювати кримінальну справу або відмовити чи передати заяву по підслідності (підсудності) в інший орган.

Якщо отримали відмову, а у Вас є всі підстави вважати, що дії шантажиста можуть заподіяти шкоду і Ви маєте хоча б мінімальну доказову базу, не впадайте у відчай – оскаржуйте таке рішення, надавши копію постанови слідчого прокуророві протягом семи днів від дати її одержання або безпосередньо в суді.

Слухаючи шантажиста, не виконуйте його умови, в цій ситуації найголовніше – мінімум паніки, максимум концентрації!

Якщо ж справа дійшла до суду, можете скористатись послугами безкоштовного адвоката від держави, звернувшись до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ПРАВИЛА ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОСАДОВЦІВ ТА ЧИНОВНИКІВ

Загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування затверджено Наказом Національного агентства України з питань державної служби від 5 серпня 2019 року №158.

Правила регулюють моральні засади діяльності державних службовців та полягають у дотриманні принципів етики державної служби.

Державні службовці у своїй діяльності керуються принципами етики державної служби, що ґрунтуються на положеннях Конституції України, законодавства про державну службу та запобігання корупції, а саме:

1) служіння державі і суспільству;

2) гідної поведінки;

3) доброчесності;

4) лояльності;

5) політичної нейтральності;

6) прозорості і підзвітності;

7) сумлінності.

Служіння державі і суспільству передбачає:

1) чесне служіння і вірність державі;

2) забезпечення державних інтересів під час виконання завдань та функцій держави;

3) сприяння реалізації прав та законних інтересів людини і громадянина;

4) формування позитивного іміджу держави.

Гідна поведінка передбачає:

1) повагу до гідності інших осіб;

2) ввічливість та дотримання високої культури спілкування;

3) доброзичливість і запобігання виникненню конфліктів у стосунках з громадянами;

4) недопущення, у тому числі поза державною службою, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Доброчесність передбачає:

1) спрямованість дій на захист публічних інтересів, забезпечення пріоритету загального блага громадян над особистими, приватними або корпоративними інтересами;

2) неприпустимість використання державного майна в особистих цілях;

3) недопущення наявності конфлікту між публічними і особистими інтересами;

4) нерозголошення та невикористання інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням державним службовцем своїх обов’язків, у тому числі після припинення державної служби, крім випадків, установлених законом;

5) недопущення надання будь-яких переваг і виявлення прихильності до окремих фізичних та юридичних осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Лояльність передбачає:

1) добросовісність щодо виконання рішень Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та державного органу, в якому працює державний службовець, незалежно від своїх власних переконань і політичних поглядів;

2) утримання від будь-яких проявів публічної критики діяльності державних органів, їх посадових осіб;

3) коректне ставлення до керівників і співробітників державного органу під час виконання державним службовцем своїх обов’язків.

Політична нейтральність передбачає:

1) недопущення впливу політичних інтересів на дії та рішення державного службовця;

2) відмову від публічної демонстрації політичних поглядів і симпатій;

3) дотримання вимог стосовно обмежень щодо політичної діяльності, встановлених законом стосовно окремих категорій державних службовців;

4) уникнення використання символіки політичних партій під час виконання державним службовцем своїх обов’язків;

5) забезпечення прозорості у відносинах з особами, що виконують політичні функції.

Прозорість і підзвітність передбачає:

1) відкритість та доступність інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Сумлінність передбачає:

1) добросовісне, чесне та професійне виконання державним службовцем своїх обов’язків, виявлення ініціативи і творчих здібностей;

2) постійне підвищення рівня своєї професійної компетентності та удосконалення організації службової діяльності;

3) недопущення ухилення від прийняття рішень та відповідальність за свої дії та рішення.

За порушення цих правил державні службовці несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна відповідальність державного службовця – невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності.

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО ТАКЕ ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ

Договір довічного утримання (догляду) – домовленість двох сторін, за якою одна сторона (відчужувач) передає у власність другій стороні (набувачеві) житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання вважається укладеним з моменту передання майна.

Хто є сторонами у даному договорі?

Сторонами договору є відчужувач та набувач. Відчужувачем може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я. Набувачем може бути фізична (кілька фізичних осіб) або юридична особа.

Яка форма укладення договору довічного утримання?

Для договору довічного утримання (догляду) передбачена обов’язкова письмова форма та нотаріальне посвідчення. Недотримання цієї вимоги тягне за собою визнання договору недійсним.

У свою чергу, нотаріус, завіряючи договір, повинен перевірити документи, необхідні для відчуження майна. Якщо предметом договору є нерухомість, то такий договір підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Які обов’язки покладаються на сторони за договором довічного утримання (догляду)?

Виконання договору полягає у надання всіх видів матеріального забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. При укладанні договору довічного утримання сторони повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми догляду, їх періодичність, якість та зміст, наприклад:.

вид і кількість харчування – скільки разів на добу, калорійність та окремі елементи;

медичне обслуговування – вид послуги медичного обслуговування, які ліки необхідні, їх кількість і приблизна вартість;

матеріальне забезпечення – чітко визначена грошова сума, черговість виплат грошових сум тощо.

У разі смерті відчужувача набувач зобов’язаний поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

За договором довічного утримання можливий перехід обов’язків набувача у разі його смерті до спадкоємців, яким надходить відчужуване за договором майно. Якщо спадкоємці відмовляються від майна, воно повертається відчужувачу, а договір вважається припиненим.

Якщо договір довічного утримання укладений щодо майна, що є у спільній сумісній власності?

Майно, що належить кільком фізичним особам чи подружжю (або одному з подружжя) на праві спільної сумісної власності, може бути відчужене на підставі договору довічного утримання.

Співвласники майна, а також подружжя за договором довічного утримання повинні передати набувачеві майно, останній, у свою чергу, повинен надати відчужувачам (кожному окремо) належне утримання.

У разі смерті одного із відчужувачів, оскільки виконання було призначене безпосередньо особисто для відчужувача, договір припиняється. Набувач у свою чергу продовжує утримувати іншого співвласника, який залишився.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Яким чином вносяться зміни до договору?

Сторони в договорі можуть передбачати заміну майна, яке було передане набувачеві. Тобто набувач та відчужувач за певних обставин, які виникли у процесі дії договору довічного утримання можуть домовитися про заміну речі на іншу. У цьому разі обсяг обов’язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.

Коли припиняється дія договору?

Смерть відчужувача майна є однією з умов припинення договору довічного утримання.

Договір довічного утримання може бути розірваний лише на підставі рішення суду:

на вимогу відчужувача або третьої особи у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від їх вини;

на вимогу набувача.

Невиконання обов’язків або неналежне виконання обов’язків не завжди призводить до припинення договору.

Відчужувач вправі пред’явити позов про відшкодування збитків. У винятковому випадку існує можливість подати позов не про припинення дії договору довічного утримання, а про обов’язок набувача виконати в натурі обов’язки, взяті на себе, або про стягнення грошової компенсації всіх видів матеріального забезпечення, вказаних у договорі.

Набувач вправі припинити договір тільки в тому випадку, коли через незалежні від нього обставини його майнове становище змінилося настільки, що він не в змозі надавати набувачеві належне матеріальне забезпечення, обумовлене в договорі.

У разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЛИСТОК НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ: ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ УКРАЇНЦЯМ

Починається сезон холодів. Зі зниженням температури повітря збільшується кількість захворювань, а отже — і кількість листків непрацездатності, які видають працівникам установ, підприємств, організацій. Адже свою відсутність на робочому місці ми маємо підтвердити документом, яким і є листок непрацездатності.

Заповнюється листок непрацездатності закладом охорони здоров’я, але щоб не було проблем з його оплатою, він повинен бути заповнений правильно. Працівник перед тим, як забирати листок непрацездатності з медичної установи, повинен самостійно перевірити усі дані, внесені до нього. Про це повідомляють фахівці Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Обов’язково на лицьовій частині листка непрацездатності (далі — ЛН) повинно бути:

  1. Підкреслено слово «первинний» або «продовження», у разі продовження зазначається номер попереднього ЛН.
  2. Назва та місцезнаходження закладу охорони здоров’я (повністю), що підтверджується штампом та печаткою закладу охорони здоров’я «Для листків непрацездатності».
  3. Дата видачі ЛН (цифрою вказується число, після чого літерами — назва місяця, цифрою зазначається рік).
  4. Прізвище, ім’я  та по батькові непрацездатного вказуються повністю, число повних років цифрами, стать підкреслюється.
  5. Місце роботи, назва і місцезнаходження підприємства, установи, організації (повністю).
  6. Відкриття та закриття періоду непрацездатності засвідчується підписом та печаткою лікаря.
  7. У графі «Стати до роботи» вказують словами число і місяць, коли приступити до роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров’я «Для листків непрацездатності». У разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється «Продовжує хворіти» та зазначається номер нового ЛН.

Помарки й виправлення не допускаються у ЛН, у разі виявлення помилки в тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується записом «Виправленому вірити», підписом лікаря та печаткою «Для листків непрацездатності». На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень. Якщо тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, ЛН видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров ҆я.

Підставою для призначення  допомоги у випадку тимчасової непрацездатності може бути виданий у встановленому порядку й правильно заповнений  листок непрацездатності.

Тому, щоб претендувати і вчасно отримати матеріальне забезпечення у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю потрібно самостійно перевіряти правильність виданих листків непрацездатності.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська,2 тел. (05753)5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЯК СТЯГНУТИ АЛІМЕНТИ З БАТЬКА-ІНОЗЕМЦЯ

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України передбачений обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття (18 років), а в випадках подальшого навчання – до досягнення 23-річного віку. Обов’язок утримувати дитину закріплений за обома батьками, як матір’ю дитини, так і її батьком.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України сума коштів на утримання дитини встановлюється за домовленістю між матір’ю та батьком дитини, або присуджується за рішенням суду у частці від доходу батька у твердій грошовій сумі.

Для того щоб визначити розмір аліментів і стягнути аліменти в примусовому порядку з громадянина іноземної держави, необхідно подати позовну заяву про стягнення аліментів на неповнолітню дитину або в український суд за місцем реєстрації батька-позивача, або в суд тієї держави, громадянином або підданим якого є батько-відповідач.

Перший варіант – позов про стягнення аліментів до українського суду.

До українського суду необхідно подати позовну заяву про стягнення аліментів, надавши суду копію свідоцтва про народження дитини, свідоцтво про шлюб (або розірвання шлюбу) паспорт, та довідку, яка підтверджуватиме дохід батька та сплатити судовий збір. Якщо на руках немає довідки про доходи особи, то є різні варіанти її отримання. Однак можна поставити і попередню суму доходу, надавши суду дані про професію, посаду, яку займає відповідач, і приблизну заробітну плату, яку в країні платять на аналогічній посаді.

Також потрібно зауважити, що в нашій країні дуже складно довести дохід батька, з якого стягуються аліменти, навіть якщо очевидно, що він далеко не бідний. Суд винесе рішення щодо стягнення аліментів тільки з офіційних доходів, тобто офіційної заробітної плати. На відміну від наших вітчизняних тат і мам, які дозволяють собі приховувати доходи, громадяни іноземних держав дозволити собі цього не можуть, тому стягнення аліментів з іноземців найчастіше хоч і триває довше за часом, зате приносить найкращий фінансовий результат. Хоча і не завжди це може бути так.

Потрібно зауважити, що для можливості виконання рішення суду про стягнення аліментів краще вимоги в позовній заяві ставити про стягнення аліментів в твердій грошовій формі.

Після набрання законної сили рішення суду, вам необхідно подати його на визнання та виконання до територіального управління юстиції в області за місцем реєстрації позивача. Для виконання рішення необхідно подати:

заяву (звернення) про визнання та виконання рішення суду України про стягнення аліментів на території іншої країни (заява (звернення) складається в довільній формі)

клопотання про визнання та виконання рішення про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

Клопотання складається за встановленою формою відповідно до Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном. У клопотанні потрібно вказати:

– повне ім’я відповідача (боржника), дата народження, громадянство, його адреса, рід занять і місце роботи (якщо вони відомі) і по можливості фото боржника;

– відомості про фінансовий та сімейний стан боржника, його майно (якщо такі є);

будь-яку іншу інформацію, яка може сприяти встановленню місцезнаходження боржника.

До клопотання необхідно додати:

копію судового рішення;

довідку про те, що рішення вступило в законну силу (видає суд, який прийняв рішення);

довідку про часткове виконання або невиконання рішення на території України (видає орган виконавчої служби);

довідку про те, що боржник був повідомлений належним чином про місце і час проведення судового засідання, якщо боржник не брав участь в судовому засіданні (видає суд, що розглядав спір);

при необхідності і можливості копія протоколу судового засідання, під час якого справа була розглянута по суті;

фото стягувача;

переклад клопотання та документів, які до нього додаються, на ту мову країни, на території якої воно має бути виконано.

Представник територіального управління юстиції пересилає документи до відповідного органу договірної країни для його виконання.

Також потрібно зазначити, що Україна приєдналася до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном в 2006 році. Серед країн, які підписали Конвенцію про стягнення аліментів за кордоном: Австралія, Австрія, Алжир, Аргентина, Барбадос, Бельгія, Білорусь, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, БуркінаФасо, Македонія, Угорщина, Гаті, Гватемала, Німеччина, Греція, Данія , Домініканська Республіка, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Казахстан, Камбоджа, Кіпр, Колумбія, Куба, Киргизстан, Ліберія, Люксембург, Марокко, Мексика, Монако, Нігер, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Польща , Португалія, Молдова, Румунія, Сальвадор, Святійший Престол, Сейшельські Острови, Сербія, Словаччина, Словенія, Великобританія і Північна Ірландія, Суринам, Туніс, Туреччина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Центральноафриканська республіка, Чорногорія, Чеська Республіка, Чорногорія, Чилі, Швейцарія, Швеція, Шрі-Ланка, Еквадор, Естонія.

Другий варіант – подати позовну заяву в суд тієї держави, де проживає боржник.

Зробити це можна все через те ж територіальне управління юстиції Мін’юсту за місцем своєї реєстрації. Даний спосіб можна використовувати, коли немає рішення українського суду про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, коли рішення подібних суперечок здійснюється згідно із законодавством Договірної країни за місцем проживання відповідача і коли необхідно вирішити питання про збільшення розміру аліментів.

В цих випадках, відповідно до Інструкції про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном необхідно до територіального управління Мін’юсту подати:

звернення про вирішення питання про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном

заяву про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном.

До заяви потрібно додати:

засвідчену копію документа, що підтверджує ступінь родинних зв’язків між відповідачем і дитиною (свідоцтво про народження, рішення суду про встановлення батьківства);

фото (своє);

нотаріально засвідчена довіреність, яка уповноважує орган відповідної Договірної сторони діяти від імені позивача (замість цього документа може бути видана довіреність будь-якій іншій особі діяти від імені позивача і виступати в його інтересах);

офіційно засвідчений переклад всіх документів на мову тієї країни, в яку вони будуть подаватися.

Крім цього, до заяви можуть додаватися будь-які інші документи, які підтверджують фінансовий стан відповідача, його місце перебування і т. д. Якщо питання полягає в збільшенні розміру аліментів, то до вищевказаних документів потрібно прикласти ще й рішення суду, яким встановлено певний розмір аліментів.

Весь пакет документів повинен бути перекладений на мову країни, в якій буде відбуватися стягнення аліментів. Далі Мінюст передає повний пакет документів у відповідний орган країни (протягом 1 місяця з дня реєстрації відповідних документів), в якій проживає або перебуває боржник, для розгляду заяви по суті і стягнення аліментів у разі вирішення питання на користь стягувача аліментів. Про хід просування розгляду справи уповноваженим органом Договірної країни Мін’юст зобов’язаний регулярно повідомляти заявника.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВАС ВКУСИЛА СОБАКА ТА ХТО БУДЕ НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЇЇ ДІЇ

Випадки нападів тварин, а особливо собак, як домашніх так і безпритульних, на людей, у тому числі на дітей, завжди привертають до себе особливу увагу громадськості. Про це часто пишуть ЗМІ, блогери, ця тема активно обговорюється у соціальних мережах. У той же час неодноразово піднімаються питання, а як взагалі діяти, якщо така неприємність сталася, і хто повинен нести відповідальність за дії тварин? І якщо з домашніми тваринами, начебто все зрозуміло – за них відповідає власник, то хто відповідає за дії безпритульних тварин, розповідають фахівці Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Що каже закон?

Для того, щоб розібратися у цих питаннях, визначимо спочатку, що ж являє собою така тварина у розумінні законодавства України.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), стаття 180, визначає, що тварини є особливим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Правила поводження з тваринами встановлюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», тварини – біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові.

В цій же статті Закону міститься визначення терміну «домашня тварина» та «безпритульна тварина».

Домашні тварини – собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий час у їх природному ареалі.

Безпритульні тварини – домашні тварини, що залишилися без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини.

Види заподіяної шкоди

У випадку спричинення тілесних ушкоджень собакою чи іншою твариною постраждалий може розраховувати на відшкодування матеріальної шкоди:

–  спричиненої майну – взуття, одяг, тощо (статті 22, 1166 ЦК України);

– спричиненої здоров’ю – витрати на лікування, протезування, санаторно-курортне лікування, щеплення, тощо (статті 1195-1199 ЦК України).

Також постраждала особа може розраховувати на відшкодування моральної шкоди відповідно до статей 23, 1167-1168 ЦК України.

Хто відповідає за завдану твариною шкоду?

Відповідно до статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»:

– Правила утримання домашніх тварин установлюються органами місцевого самоврядування;

– Особи, які утримують домашніх тварин, мають право з’являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх);

– Супроводжувати домашню тварину може особа, яка досягла 14-річного віку;

–  Особа, яка супроводжує тварину, зобов’язана забезпечити, зокрема, безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною.

– При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду.

– Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов’язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Таким чином, за шкоду спричинену твариною відповідає її власник (особа, яка її утримує).

Однак постає питання, хто є відповідальним за шкоду завдану безпритульною твариною?

Відповідно до статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, що мають нашийники з номерними знаками і намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, садах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними і підлягають вилову.

Для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання чисельності тварин у населених пунктах.

Вилов собак, котів та інших домашніх тварин окремими громадянами забороняється, крім випадків, коли ці тварини є небезпечними для оточуючих та проявляють агресивність, створюючи загрозу безпеці людей.

Якщо протягом двох місяців з моменту заявлення про затримання безпритульної тварини не буде виявлено її власника або він не заявить про своє право на неї, право власності на цю тварину переходить до особи, у якої вона була на утриманні та в користуванні.

У разі відмови особи, у якої безпритульна тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

Аналогічним чином вказані правовідносини врегульовані і в статті 341 ЦК України, згідно якої, якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців – щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

Отже, матеріальна та моральна шкода завдана безпритульною (бездоглядною) твариною має відшкодовуватися органом місцевого самоврядування на території якого таку тварину виявлено.

 Дії у випадку нападу тварини

Разом із тим, слід звернути увагу на те, що факт спричинення тілесних ушкоджень домашньою чи безпритульною твариною потребує правильної фіксації.

У разі укусу твариною слід, за можливості, зафіксувати (сфотографувати чи запам’ятати) її зовнішній вигляд, звернути увагу на наявність чи відсутність в неї ошийника (бірки, інших ідентифікуючих ознак), звернути увагу на те, чи перебувала вона у супроводі власника, отримати відомості про його (її) особу.

Слід в обов’язковому порядку звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою з метою фіксації факту спричинення твариною тілесних ушкоджень, а також встановлення того чи має вказана тварина власника або є безпритульною. Вказані відомості будуть слугувати доказами факту спричинення тілесних ушкоджень твариною, а також дозволять визначити є ця тварина домашньою чи безпритульною.

Також необхідно пройти медичне обстеження в ході якого будуть зафіксовані характер та локалізація тілесних ушкоджень, а також отримати відповідне лікування (за необхідності). Слід фіксувати витрати на лікування та зберігати документи на придбання лікарських препаратів, які в подальшому будуть слугувати доказами розміру матеріальної шкоди спричиненої здоров’ю.

Якщо буде встановлено, що тварина є домашньою та у разі відмови її власника від добровільного відшкодування завданої матеріальної та (або) моральної шкоди вказана шкода може бути відшкодована в судовому порядку за позовом постраждалої особи.

Якщо буде встановлено, що тварина є безпритульною матеріальна та (або) моральна шкода підлягає відшкодуванню органом місцевого самоврядування в судовому порядку за позовом постраждалої особи.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валкіське бюро правової допомоги»  Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88.

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 

+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

СЕЗОННИЙ ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору.

Він укладається на строк, що не перевищує тривалості сезону, яка, у свою чергу, не може перевищувати шести місяців.

На сезонних працівників розповсюджуються умови і положення, передбачені Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору, що діють на підприємстві (тривалість робочого часу і відпочинку, оплата праці, матеріальне стимулювання, умови і охорона праці тощо). Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону України «Про відпустки» сезонним працівникам відпустка надається пропорційно відпрацьованому часу.

Працівники, зайняті на сезонних роботах, після закінчення таких робіт звільняються з підстави, передбаченої п. 2 ст. 36 КЗпПУ, – закінчення строку.  При цьому днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи.

Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на не визначений строк.

 

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся до відділу «Валківське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м.Валки, вул. Харківська,2 тел. (05753) 5-26-88

  Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

 

 

Міністерство юстиції консультує в рамках проєкту «Я МАЮ ПРАВО!»: що таке податкова знижка на навчання та як її отримати?

Що таке податкова знижка на навчання?

Податкова знижка – це сума, на яку дозволяється зменшити розмір сплаченого особою податку на доходи фізичних осіб у зв’язку з оплатою нею послуг навчання.

Раніше до переліку витрат, на які поширюється податкова знижка, входила оплата послуг навчання виключно в закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти. З 2018 року податкову знижку можна отримати також на оплату навчання дитини в закладах дошкільної, позашкільної та загальної середньої освіти. Це  саме стосується й аспірантів.

Який розмір податкової знижки?

Податкову знижку вигідніше оформляти на того члена родини, хто має офіційну роботу і отримує більшу зарплату. Розмір соціальної знижки залежить від суми сплачених податків, але не може перевищувати 18% .

Наприклад:  протягом 2018 року батько витратив на навчання сина 10 тисяч гривень. При цьому його офіційний дохід  у цьому ж році склав 100 тисяч гривень.

База оподаткування – це дохід батька – 100 000 грн. Із зарплати 100 000 гривень установа, де працює батько, утримала податок на доходи фізичних осіб у розмірі – 18 000 грн.

Із 10000, які батько заплатив за навчання сина, було сплачено податків 1800 грн.

Ці 1800 грн. і повернуть в якості податкової знижки. Тобто з кожної 1000 гривень, сплаченої за навчання, держава повертає 180 гривень.

У кожного розмір податкової пільги, на яку він претендує, буде різнитися. Однак, незалежно від суми, не варто ігнорувати свої права.

Гроші повертаються  протягом 60 днів з дня  подачі всіх необхідних документів.

Якщо дитина навчається за кордоном?

Внесені зміни до Податкового  кодексу місять розширений перелік підстав для отримання податкової знижки на навчання, але існують умови, за яких це неможливо:

  • особа, яка сплачує  за навчання є приватним підприємцем;
  • особа навчається за кордоном;
  • особа вступила на військову кафедру

Також важливо зазначити,  якщо дитина відвідує  гуртки у приватних закладах,  ці заклади мають бути акредитовані  в Міністерстві освіти і науки України

Хто має право на податкову знижку?

Право на отримання податкової знижки на навчання мають громадяни України, які оплачують навчання у закладах дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти за себе або членів його сім’ї 1-го ступеня споріднення  (батьки, чоловік/дружина, діти, у тому числі усиновлені).

Як отримати податкову знижку на навчання?

Для того, щоб скористатися податковою знижкою на навчання, Вам потрібно:

  • оплатити навчання та зберегти квитанцію про оплату;
  • отримати від роботодавця довідку про доходи;
  • до 31 грудня поточного року заповнити податкову декларацію про майновий стан та доходи за минулий рік;
  • подати документи на отримання податкової знижки в органи Державної фіскальної служби за місцем реєстрації та отримати податкову знижку.

Які документи необхідні?

Щоб повернути гроші за навчання,  потрібно надати такий  пакет документів:

копія паспорта;

  • копія ідентифікаційного номеру;
  • довідка про доходи за формою №3;
  • копія договору із закладом освіти;
  • копія квитанцій (чеків, платіжних доручень) про оплату навчання;
  • оригінали документів, що підтверджують ступінь споріднення (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб);
  • податкова декларацію про майновий стан і доходи;
  • заява, у якій зазначено реквізити рахунку для перерахування відшкодування.

 

Важливо!

Підтвердженням отриманих освітніх послуг є угода, яку Ви укладаєте із закладом освіти.

В ній має бути зазначено: хто надає послугу, хто її отримує, сума оплати та термін надання послуги.

Протягом цього року можна отримати компенсацію за оплату навчання за  2018 рік. Щоб не втратити право на податкову знижку за 2018 рік,  потрібно подати декларацію до 31 грудня 2019 року.

 

КОЛИ НЕПОВНОЛІТНІ МАЮТЬ ПРАВО ОДРУЖИТИСЯ

Право на створення сім’ї мають особи, які досягли шлюбного віку, тобто 18-річчя. Чоловіки та жінки мають однакове право на шлюб, без будь-яких обмежень щодо раси, національності чи віросповідання – про це говориться в Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.

Обов’язковою вимогою для вступу до шлюбу є вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу без будь-якого насильства, тиску чи погроз з боку родичів.

Якщо бажання одружитись приходить до неповнолітнього, то таке право йому надає суд, який розглядає справу за місцем проживання заявника. Заява буде задоволена, якщо це відповідатиме інтересам неповнолітнього, а суд отримає вагомі на те докази. Найчастіше такими доказами є вагітність жінки, народження у пари дитини чи фактичне проживання чоловіка і жінки.

«Варто зауважити, що батьки неповнолітнього, хоч і є зацікавленими особами у справі, проте їх згода чи заперечення не матимуть вирішального значення у суді», – йдеться у повідомленні.

Кожен випадок, де до суду звертаються з проханням про зниження шлюбного віку є індивідуальним і детально розглядатиметься суддею.

Зазначимо, суд розглядає право на одруження неповнолітнього саме з конкретною особою, а не взагалі будь з ким. Подавати заяву за надання судом права на шлюб має особа, яка досягла 16 років.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся

У відділ «Валкіське бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: м. Валки, вул. Харківська, 2. тел. (05753) 5-26-88.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).